Татарин, котрий не відзначався особливим лицарством, мовив до своїх мурз: «То як, Хмельницький очуняв? Хай сам іде, п’янчуга, до тих бджіл, в яких стільки разів брав мед!»[148].
На виднокрузі вже купчилися важкі хмари, провісники великої грози, яка, можливо, роз’єднає ті війська. Нарешті близько другої години пополудні на лівому фланзі польського війська сурми заграли наступ. Жовніри відразу ж затягли гімн Діві Марії, з яким вони звичайно йшли в бій. Першим у середину козацького війська кинувся з двома полками відважний Вишневецький. Незабаром його корогва вже майоріла в самій гущі польських ескадронів. Усе ліве крило рушило за ним, і розпочався суцільний бій. Розгорнувши свою величезну кінноту, татари спробували зім’яти праве крило королівського війська. На якусь хвилину їхні гортанні вигуки, швидкий маневр шокували ополченські загони, але гетьман Потоцький подбав про те, щоб поставити на флангах полки бувалих воїнів, які тримались міцно і навіть зуміли просунутися вперед. У центрі в прикрій бездіяльності перебувала козацька піхота під орудою Бурського, якого українські історики звинувачують у зраді. Ще важко було судити про перемогу тієї чи іншої сторони, коли побачили, що несподівано впало біле знамено, яке майоріло над наметом кримського хана. Татари відразу ж вернулися до пагорбів, з яких було спустилися; швидко заворушилися коні та вози. Більшість поляків подумала, що, за звичкою, татари гуртують сили, щоб ударити з іншого боку, але Хмельницький одразу зрозумів, що це зрада. Передавши командування Джеджалику, в супроводі генерального писаря Виговського та кількох ординарців Хмельницький щодуху помчав за ханом, сподіваючись завернути його на поле битви. Надто пізно. Побачивши гетьмана, хан осипав його докорами і, затримавши біля себе, продовжував утечу разом із ним. Козаки, які супроводжували Хмельницького, зазнали такої ж долі, і незабаром два полководці союзницьких військ водночас зникли з поля зору. Замість переслідувати татар, Потоцький кинув свій резерв для підмоги Вишневецькому. Поява свіжих сил завершила розгром козацької піхоти, що кинулася врозтіч. Одна частина зайняла оборону в таборі, інша ж погналася за татарами. Стягнувши полки під захист табору, Джеджалик став поволі відступати і під покровом ночі зупинився на березі ріки, де й зайняв оборону. В той час ударила страшна гроза, яка зробила з рівнини широчезну драговину.
Коні не могли ступити кроку, вогнепальна зброя виявилася непотрібною. У воїнів-слов’ян існує повір’я, що після великої битви Господь відкриває небесні водоспади, щоб умити осквернену людьми землю. Виснажені втомою, поляки впали навколішки і заспівали «Те Deum», а потім, хоча йшов дощ, кожен заснув там, де вів бій. Незважаючи на поважну контузію голови, король весь час підбадьорював своїх жовнірів і заснув разом з ними на землі, просякнутій водою та кров’ю.
Битва, однак, була менш жорстока, ніж цього можна було сподіватися, враховуючи кількість війська та войовничість супротивників. Кажуть, що обидві сторони втратили лише 6 тисяч убитими, але наслідки її були вельми поважні. Козаки опинилися без союзників, вони втратили свого гетьмана, а рештки їхніх полків були притиснені до ріки і мали єдиний захист — вози. Не зважаючи на втому війська, Джеджалик змусив його цілу ніч зміцнювати оборону.
Коли розвиднілося, його табір, що попервах був лише обширним прямокутником поставлених у кілька рядів возів, тепер з трьох сторін захищався глибоким ровом і земляним валом. Четверта сторона, неприступна для ворога, прикривалася рікою та болотом, що вважалося непрохідним для піших та кінних воїнів. Поляки з подивом дивилися на ці укріплення. «Лише чернь так може працювати», — казали вони.
Перепочивши кілька годин, польські воєначальники зібралися у короля. Запальний Вишневецький вимагав штурму і просив честі ступати в перших лавах. Король хотів, щоб із переможеними провели переговори. Більшістю військова рада рішила, що наступ обійдеться надто великими жертвами і краще винищити козаків гарматним вогнем. Та їм бракувало великокаліберних гармат і довелося чекати ще кілька днів, поки ті гармати підвезли. За той час польське військо підійшло ближче і навіть спорудило кілька батарей.
148
В оригіналі гра слів: «butin» — здобич, трофей; «butiner» — брати здобич, збирати мед (прим, перекл.).