Свою тему я опрацював на матеріалі дрібнобуржуазному, бо міщанські мікроби концентрує в собі якраз дрібна буржуазія. І хоч зараза міщанізму безсила проти цілого класу пролетаріату, окремих його представників, вона все ж іноді обпадає, І в цьому її небезпечність. А всяку небезпеку, яка б не була вона мала, ніколи не слід применшувати — саме в цьому я бачу рацію прочитання моєї книги навіть сьогодні. Це тільки роман про міщанство, але не роман міщанський.
Наприкінці я хотів би висловитись трохи в оборону Марти. Мені особисто вона не здається безнадійною. Вона більш наївна, ніж справді отруєна. Зрештою, вона щира й чесна. їй треба тільки доброго гарту, щоб направитись на добру путь, і життя їй цього гарту дало. Тож не виключена нам можливість зустрітися з нею не як з дівчиною, а як з товаришкою в спільній боротьбі за ті завдання, що стоять перед Вами, читачу, перед нами всіма і перед цілою радянською країною.
Харків, грудень 1932.
Автор».
Однак і після цього «Невеличка драма» не вийшла окремим виданням на Україні, а в зв’язку з арештом і засланням В. Підмогильного взагалі це питання не виникало аж до нинішнього часу. А проте, як і інші твори письменника, цей роман виходив за кордоном: Підмогильний В. Невеличка драма / Роман. Передмова і примітки проф. Ю. Бойка. — Париж: Видання Першої Української друкарні у Франції, 1956.
Книжка відкривається вступним словом від видавництва, в якому, зокрема, говориться: «Роман «Невеличка драма» уперше побачив світ у київському місячнику «Життя й революція» (1930. — Кн. III, IV, V, VI). Цей журнал, заборонений і вилучений з бібліотек у СРСР, нині став раритетом. Завдяки тому, що проф. Ю. Бойко ласкаво погодився дати до використання нашому видавництву свою копію з першого видання твору, ми мали змогу його надрукувати на сторінках «Українського слова» (газета української еміграції в Парижі, що видається від 30-х років. Отже, роман був надрукований і там. — В, Л1)ч Книжкове видання подаємо без будь-яких скорочень, відтво* рюючи текст згідно з київським першодруком... Оцим виданням я к окрема книгй роман з’являється вперше. Побажаймо ж йому успіху серед висококваліфікованої найкультурнішої частини нашої еміграційної спільноти, для якої його й видано в дуже обмеженім накладі. Видавництво».
Рукопис роману не виявлено. Згаданий машинописний текст, що зберігся в архіві-музеї (Київ), датований 1929 р., тому слід вважати, що він готувався для журналу «Життя й революція».
Подається за першодруком.
*«В чарах кохання моє дівування...» — Тут дещо довільно процитовані рядки популярної поезії українського поета
К. Білиловського (1859—1938), яка входить до численних українських збірників, антологій, всеможливих «декламаторів». Покладена на музику, вона стала народною піснею, варіанти якої записані в різних областях України. У найповнішому виданні поетичної спадщини К. Білиловського (К.: Рад. письменник, 1981) строфа, винесена в епіграф роману, звучить так:
В чарах кохання моє дівування Хочу я вільно, як пташка, прожить,
Вільне обрання і вільне кохання,
Серденьку воля, як хоче любить!.. (С. 72).
2 3 дуже гарного роману. — Джерело цього епіграфа встановити не вдалося.
3 Канів — районний центр Черкаської області, відомий із 1144 р.
4Жилянська вулиця — колишня назва вулиці Жаданів-ського в Києві (імені активного учасника революції 1905—1907 рр. у Києві Б. П. Жаданівського).
6 Нархарч — система народного харчування (їдальні, буфети тощо).
0 Б у п р — будинок примусової праці.
7 Політехніка — Тут: політехнічний інститут.
8 Караваївські лазні — розташовані на вул. Караваєвській у Києві (тепер вул. Льва Толстого). Володимир Опанасович Караваев (1811—1892)—професор Київського університету, хірург І офтальмолог. Перший декан медичного факультету університету. Один
з основоположників вітчизняної офтальмології, практично перший у Росії хірург-окуліст. Був обраний почесним громадянином м. Києва.
9 А р с е н а л ь н а — вулиця в Печерському районі м. Києва. Назву дістала від заводу «Арсенал».
10 Серен Кіркегор (Серен К’єркегор; 1813—1855) — датський філософ, попередник екзистенціалізму. Справжня філософія, за його вченням, мусить мати глибоко особистісний характер. Звідси невизна-вання ним філософії німецьких ідеалістів, які мислять лише з загальносуспільних позицій.
пАйвазовський Іван Костянтинович (1817—1900)—російський живописець. Уславився полотнами на морську тематику («Дев'ятий вал», «Чорне море»), відомий і як автор картин з життя українського народу («Чумацька валка», «Весілля на Україні»).