— Тоді знов буде щастя на острові, — запевняв він.
— Овайюак, — сказала Анка різко, — не слухай старого нерозумного діда. Ходім зі мною до лікарні. Там подивляться твої очі.
— Овайюак, не йди з цією дівчиною! — грізно закричав Ілавірнік.
Але сліпий не слухав його. Він сказав:
— Тепер ти навіть смертю не залякаєш мене.
Овайюак пішов за Анкою.
Кілька днів залишався Овайюак у лікарні. Навалук залишилася біля його ліжка.
Сліпого скупали у теплій воді.
Раніш Овайюак ніколи не купався, бо біля острова море завжди холодне, а лазень у ескімосів нема. І дивно, приємно почував себе Овайюак у лікарні. Навалук мовчки раділа.
Іноді до них приходила Анка. Вона розповідала про людей з зірками на грудях і шапках. Тих людей вона називала більшовиками. Себе Анка називала комсомолкою.
— І ти будеш комсомолкою, — казала вона Навалук.
Та от одного дня до лікарні покликали Ілавірніка.
— Дивись, діду, як ця людина зробить Овайюака щасливим, — сказала йому Анка й показала на літню жінку, що була в лікарні за найстаршу.
Овайюака одягли в білий халат і посадили в глибоке крісло.
Поруч на столику розклали блискучі ножі. Страхаючись дивилась на ті ножі Навалук.
— Овайюак, — промовив Ілавірнік, — вони хочуть тебе зарізати.
— Мовчи, діду, бо я знаю, що вони мені не пошкодять.
Літня жінка дала йому щось понюхати, і Овайюакові здалось, що він засинає.
Наче крізь сон він чув, як підіймали йому вії. Ніж торкнувся ока. Невже хочуть виколупати його сліпі очі? Він хотів підвестися з крісла, але не міг поворушитись. Хотів крикнути, але рот не одкрився і не розціпились зціплені зуби.
МАМАЮК
З хвилюванням чекав Овайюак того часу, коли знімуть пов'язку йому з очей.
І ось ця хвилина надійшла. Був вечір. При світлі лампи Овайюак побачив свою сестру, Анку та лікарку.
— Навалук, я бачу тебе! — крикнув він.
Сестра підійшла до нього.
— Чи скоро буде день? — спитав Овайюак.
— Ні, не скоро, — відповіла Анка, — вже почалася полярна ніч. Але ти пам'ятаєш мою обіцянку про яскраве світло серед ночі? Я здійсню її.
Анка повернулась до темного кутка яранги і промовила:
— Мамаюк, Овайюак хоче, щоб я здійснила свою обіцянку.
І в ту ж мить щось тріснуло в кутку, і всю ярангу залляло яскраве світло. Стало видно, як серед ясного дня. Овайюак побачив у кутку Мамаюк. Вона теж підійшла до нього і, радо сміючись, простягла руку.
— Овайюак, — промовила Навалук, — це вона прилетіла з тим птахом над птахами, що зветься літак.
— Овайюак, — сказала Мамаюк, — чи до вподоби тобі це світло, що зветься електрика? Це горить вітер, що крутить надворі крила залізної вежі.
— Це друге сонце, — відповів Овайюак.
— На великому суходолі, — продовжувала Мамаюк, — скрізь багато цього другого сонця. Воно не лише світить, але й гріє і навіть працює.
— Розкажи, що ти бачила там? — попросив ескімос.
— Я бачила там байдарки — більші, ніж усі наші яранги разом. Я бачила там яранги, як найбільші горби нашого острова. Я чула, як люди розмовляють між собою на такій віддалі, що навіть не бачать один одного.
— То казка, — прошепотів хтось з кутка, і Овайюак побачив Ілавірніка.
— Мовчи, діду! — крикнув ескімос.
— Овайюак, — продовжувала Мамаюк, — я бачила, як лікують там хворих. Таких, що у нас на острові вбивають, там виліковують.
— Яка ти щаслива, що бачила те все. І я щасливий, що бачу тебе й чую твоє оповідання. А скажи, я і Навалук могли б туди поїхати?
— Анка вже обіцяла, що коли кінчиться полярна ніч, ви полетите туди. Навалук там зостанеться вчитись, а ти повернешся. Пізніше повернеться й вона, і ми разом працюватимемо на нашому острові.
— О дівчино моря, який я вдячний тобі! — промовив до Анки Овайюак.
— Овайюак, будь вдячний не мені, — відповіла дівчина, — а тим людям, що живуть на суходолі і звуться більшовиками.
— О горе! — застогнав у кутку Ілавірнік. — О біда!
— Чого пугикаєш, сово? — спитав Овайюак, встаючи з ліжка. — Ти кажеш, що то казка. А я переконуюсь, що все дійсність. А ти із своїми старими казками забирайся геть!
І, схопивши Ілавірніка за плечі, Овайюак виштовхнув його геть за двері.
1934
БЕРЕГ НЕВІДОМОГО ОСТРОВА
НА ПІЩАНІЙ КОСІ