Володька стежив за спокійною поверхнею моря.
«Наче не море, а вода в каструльці, — подумав він, — таке спокійне».
З усіх боків до нього долітало хропіння команди. Коли враз помітив у морі якісь рухи. В одному місці вода густо захвилювалась.
«Риба, риба йде», — догадався Володька.
Над морем з'явилося багато чайок. Вони супроводили косяки риби, то та, то інша кидалися в море і здіймалися вгору, тримаючи в дзьобі рибу.
Кидались одна на одну і з криком кожна намагалася вирвати собі рибу.
Хлопець вирішив, що час ловити рибу.
Він побіг штовхати сонних рибалок і загукав, що риба йде.
Як вихор, зривалися моряки і бігли до своїх місць.
А хто був дуже сонний, того Володька тягнув за носа або за вуха, а на одного навіть вихлюпнув відро води.
— Молодець! — похвалив Володьку капітан і почав командувати, що кому робити.
Швиденько випускали трал і повний вщерть витягли його на палубу.
Палуба, трюм, всі бочки і скрині були завалені рибою.
Найбільше було великої й жирної тріски. Дивилася одним оком пукаста камбала. Траплялися коротенькі мойви.
Чимало було вовкориби, сайди та палтусів.
З-поміж різних риб хлопець побачив велетенського оселедця, того самого, що втік від нього.
— А, сякий-такий, — зрадів Володька і показав оселедця капітанові. — Тьотя Женя так його приготує, що Стьопка, Тарас, Марійка і Галка лише пальчики пооблизують.
Коли це оселедець нахмурився, та як підскочить і — лясь мокрим хвостом Володьку по носі. Раз, другий витирає хвостом Володьці носа.
— Ой! ой! ой! — закричав Володька.
Закричав і широко розплющив очі. Що за диво? Де палуба «Нерпи», де її славний капітан Крихітка із своїми матросами?
Замість палуби Володька сидів на ліжку в дитячому садку. На його крик прибігли діти та Євгенія Іванівна.
— Що з тобою? — спитали вони Володьку.
— А де риба? — плаксиво тягнув Володька.
— Яка риба? — і всі засміялись. — Це, мабуть, тобі приснилося?
Хлопець зрозумів, що то був лише сон. Відтоді прозвали його Рибалкою.
1933
ЛОВИ БІЛОГО ВЕДМЕДЯ
Матрос Крига засукав рукава й показав оголену руку. Біля ліктя були сліди страшної рани. Мисливець Тарас Попадай жахнувся й підвів брови, оглядаючи ті шрами.
— Він підкрався до мене, як кіт до миші, — розповідав матрос, — і ляснув по спині лапою. Коли б не механік, що помітив крізь ілюмінатор і почав стріляти, був би мені каюк.
— Це було вдень? — спитав Тарас.
— Ранком наша Шхуна стояла серед криг, і я зійшов на лід набрати талої солодкої води з крижини. О, це був величезний білий ведмідь! Ще ніколи такого великого ведмедя я не зустрічав.
Оповідач помовчав, а потім нахилився до своїх співбесідників і промовив тихо:
— І знаєте що? Я добре запам'ятав — у того ведмедя ліва брова була руда.
Тарас і другий слухач вражено перезирнулися.
— Це той самий ведмідь, — ніби про себе сказав Тарас.
— Не знаю, — відповів матрос, — я бачив його вперше. Це було минулої осені.
В маленькому кафе портового міста годинник дзвінко вдарив дванадцять разів. Була дванадцята ночі, але в кафе не включали електрики, і крізь вікна лилося денне світло. Це було на півночі, де в червні місяці сонце протягом багатьох днів світить цілу добу. Ночі наче й не бувало.
Троє людей, що пили каву й розмовляли про білого ведмедя з рудою бровою, були: матрос Крига, мисливець Тарас Попадай і завідувач великого зоологічного саду на Кавказі — Нахавадусі. Перші два працювали на промисловій шхуні «Лахтак», що мала відпливти цими днями на полювання в море. Завідувач зоологічного саду приїхав сюди договоритися з мисливцями, щоб йому піймали для саду кількох білих ведмедів.
Вперше тут він і почув оповідання про ведмедя з рудою бровою, що про нього вже кілька років ходили різні чутки між мисливцями та моряками. Його дуже боялися. Він часто нападав на людей. Нікому не щастило застрелити білого бандита з рудою бровою.
Нахавадусі хотів, щоб саме цього ведмедя піймали живим для його зоологічного саду.
Море ледве помітно хвилювалося. Здавалося, воно спало й уві сні тихо здіймалися його могутні груди. В усі сторони далеко до обрію, де спадало безхмарне небо, простягся водяний простір. Шхуна «Лахтак» чорною крапкою бовваніла на цьому просторі. Під шхуною були сотні метрів підводної глибини Баренцового моря.
Шхуна пливла на північний схід.
На шхуні були Нахавадусi, Тарас Попадай та Крига, а крім них, ще сімнадцятеро моряків-мисливців.