— На собаках, — відповів Оротук.
— Ні, не скрізь в Арктиці крига. Там немало чистої води. Собаки моря не перепливуть, їхати в Арктику треба на аеросанях.
— Але ж аеросани не плавають, — зауважив Темар.
Володя похитав головою і сказав:
— Треба зробити такі аеросани, щоб вони плавали. Це зовсім не важко. Будуть сани-човен.
— Це буде щось схоже на глісер, — висловився Анкауге.
— Так, так.
— Але ж, — знову втрутився Василько, — я читав про випадки, коли сани примерзали до криги і їх не можна було відірвати. Нарешті, нам не вистачить на всю дорогу бензину. А де ви візьмете бензин в Арктиці?
Володя поставився до цих зауважень цілком спокійно. У нього була готова відповідь:
— Ти маєш рацію. А значить, треба придумати щось, щоб сани не примерзали і щоб якось без бензину на крайній випадок обійтись.
— Замість бензину можна гасу взяти, — найшовся Анкауге.
Хлопці засміялись, а Темар відказав товаришеві:
— А гас хіба в крижаних просторах Арктики є? Теж вигадав.
Анкауге почервонів.
— І те й друге не так важно, — пояснював Володя. — Ми візьмемо з собою маленький вітрячок і невеличку динамо-машину. Вітрячок крутитиме динамо, і ми матимемо електроенергію. Її буде досить для нашого радіо, — а радіо ми візьмемо обов'язково, — та для того, щоб підігріти полозки, аби вони відмерзли од криги, в разі трапиться, що примерзнуть. Друге запитання: як нам бути з бензином? Так, тепер є мотори, що працюють на твердому паливі. Наприклад, є автомобілі, що в їх моторах спалюють замість бензину деревне вугілля. Вугілля горить і перетворюється на газ, а цей газ стискують, змішують з повітрям і запалюють. Такі мотори називають газогенераторними. Отже, для наших саней-човна потрібний такий мотор, що міг би одночасно працювати і на бензині і на твердому паливі.
— А де ж ти візьмеш тверде паливо в Арктиці? На кризі? — глузуючи, засміявся Василько.
Але Василькові відповів Темар:
— На полярних островах ми знайдемо плавник. Це дерево, яке ріки виносять в море, а морські хвилі викидають на північні береги. А де не буде плавнику, там стрілятимемо моржів, тюленів і білих ведмедів. їх сало мусить горіти в моторі так само або й краще.
Володя здивовано глянув на свого нового знайомого. Той відповідав так, як думав про те Володя.
— Відкіля ти знаєш?
— Я моторист, — пояснив Темар, — не раз біля моторного човна думав про таку справу. Лише не знав, як це зробити.
— Так це вже майже зроблено, — повідомив товаришів Володя. — Наша школа, — пояснював він, — цієї зими змайструвала аеросани, майже такі, як нам треба.
Василько здивовано знизав плечима і спитав товариша:
— Ті сани, що ми з тобою зимою на них катались?
— Ті самі. Лише треба зробити деякі невеличкі переробки. Ми з цим легко впораємось самі. Адже у нас Темар — моторист. Ми знімемо сани з полозків, приробимо руль, спустимо на воду і візьмемо полозки на буксир.
— Зі мною є різні дрібні, але потрібні нам інструменти, — порадував товаришів Темар.
— Зі мною моя рушниця, — сказав Оротук. — Кулі з неї доженуть кожного звіра, що з'явиться перед нами.
— Я беру мою легеньку радіостанцію та динамку, а вітрячок зробить Темар, — заявив Володя
— Нате вам мій компас, — подав Володі кругленьку штучку Анкауге.
— А я віддам вам свій годннник-хронометр, що найточніше показує час, — пообіцяв Василько.
Володя виклав дальшу програму дій.
— Ми їдемо зараз же до нас. Там налагоджуємо наші сани-човен. Спускаємо на річку Донець. По Дінцю добираємось до Дону. З Дону переберемось на Волгу. Волгою допливемо до Ленінграда, Біломорсько-Балтійським каналом — у Біле море.
Володя витяг з кишені маленьку складену карту і розстелив її на землі. Провівши пальцем через весь шлях, він зупинився на Білому морі.
— А тут ми на порозі Арктики. Тільки тут почнемо бензин берегти.
Цей план був ухвалений одноголосно.
Четверо товаришів, що мали виїздити на Україну, провели Анкауге на його поїзд. Анкауге їхав до Владивостока. Тепло розпрощались. Темар наказував доглядати блакитного кита.
Того ж вечора всі четверо залишили Москву, виїхавши поїздом на південь. Вони їхали на південь, щоб відтіля найближчим часом вирушити на далеку Північ.
Частина друга