виплатити, — твого чоловіка й сина я розстріляв тут на заводі — але ти, бабо, робітниця, і працюєш чесно.
О! У механічному, у револьверному варстаті знайшли шабер між шестернями — братця, обміркуйте культкерівництво в електричному без мене — ша, козацтво, зараз повернуся — на кого думаєте; — ні, це не він — стривай, кого позавчора викинули по розкуркуленню — це той Юда хотів змолоти револьверний — він сам себе змолов у кашу — нехай хоч зараз вішається — хто перший побачив шабер? — поклич його сюди — стій, це що, як ти ріжеш, чи тобі повилазило — таблиця в тебе є? — про справу з шабером сьогодні вночі в пів до дванадцятої нарада — щоб був директор і громадяни інженери, — здоров, Іллін, вітаю тебе з стругальним, ти художник, но про тебе ніхто не знатиме, ніхто не влаштує виставку того, що ти повершив — і тебе не виберуть на академіка — ти помреш у своїй хаті — але ми тебе не забудемо! — компресор скінчили збирати? — Браття, нам пишуть, ніхто в Союзі не робить таких компресорів — і хоч би який цуцик гавкнув у газеті. — Дощик, — але мітинга одкриваю — товариші, наша культбриґада повернулася з села, — повстаньте, гнані і голодні, пролетарі усіх країн — їздили робочі, культробітники, окрестра, пролетарський поет і так далі, — в'їздили в хутори, виїздили з колгоспів — дядьки накидали три підводи ікон, — возили бабів автом у зразкові колгоспи, — виявили, як живуть люди, чи штемпелюють дітей, чи сплять по сорок душ під однією ковдрою. — Товаришу дядько, ваше слово — тільки не розвозьте плужанської лірики, — кажіть просто і прямо, що бачили, — виявляйте, чи були заскоки, — повстаньте, гнані і голодні, — тепер, товариші, я скажу. Ви пам'ятаєте, як ми робили на бельгійців? Як горіли свічки, як пропадав газ. Як коксувальним вугіллям топили паровики. Як виганяли на вулицю з вовчим білетом за те, що читав Маркса. Як видавали двадцять п'ять рублів за одрізану дротом руку, як видавали двадцять п'ять рублів за одрізану дротом ногу.
Товариші! ми будували новий електричний цех. Ми топимо штабом, товариші. Із шлаку ми робимо цеглу. Ми збудували нову повітродувку, і вона йде в нас на газу, товариші.
Но, товариші, не електричний цех ми збудували. Не повітродувку ми поставили. Не нову домну ми пускаємо післязавтра, а старе бельгійське барахло розвалюємо. Ми збудували нових людей. Ми поставили нову історію. Ми пускаємо в хід нове життя, товариші. Кому не цікаво, вийди геть. Товариші, ви підняли ваші чорні руки. Не опускайте їх, у ваших
чорних руках ніжна доля всіх людей світу. Ви отці нового світу — не упустіть дитя — воно в ваших чорних руках. Товариші, я закриваю мітинг; — ні, ще про римську папу, вилазь із доповіддю, хто там! — Товариші, папа римський є головний римсько-католицький зверхпіп, — но цікавиться православними церквами з недавнього часу, — саме чогось тоді, коли в нас пущено всі шківи, коли ми повертаємо життя, коли ми двигонули вперед. — Повстаньте, гнані і голодні! — Хто за? — Учасникам культбригади зібратися о дванадцятій годині ночі в клюбі для звіту. — Не спали шість діб — не поспиш іще й сьогодні, — на завтра звільняю на день від роботи — одіспиш за все. — Диктую, стукай відповідь силікат-трестові! — Де мій чоловік, поїхав у колгосп і досі нема, де ви діли мого чоловіка, що я довіку сама спатиму,— все одно не вийду, подай сюди мого чоловіка.
Гай Сергійович Шайба вийшов з-за столу і підійшов до баби.
Листа послали, но людина не янгол і не може ввесь вік спати з однією бабою — якщо не вернеться, то з міліцією його тягти не будемо.
Гай Сергійович Шайба бабу поцілував дружньо, повернув за плечі, і вона вже була за дверима. — Що тобі, жінко?
Навіщо ти сюди притягла пацана? — Чи ти повернешся колись додому, чоловіче, третій день спиш на столі в завкомі!