Як уже зазначалося, А. Кащенко системою своїх творів творив своєрідну козацьку сагу. Сага — це назва давньоскандинавських та давньоірландських епічних сказань про героїв та історичних діячів, часом легендарних чи легердарно розказаних. їх збирали у своєрідні групи, наприклад, скандинавська «Едца». В літературі XX ст. сагою почали називати великий епічний твір з великою кількістю героїв. Коли ж розглянути систему історичних творів А. Кащенка, то він цю поетику намагався освоїти на своєму рівні дати системою творів розширене поняття про найгероїчніший період нашої історії. Ця сага не є цільна, деякі епізоди розглянуто докладно, інші поверхово, зокрема те, що стосується української держави. Найповніше описано Запорозьку Січ і Визвольну війну українського народу середини XVII ст. Останній присвячено повісті «Під Корсунем» (1913), «В запалі боротьби» (1914), де описуються події після Корсунської битви; повість «Борці за правду» (1913) має ширші часові рамки: від поїздки Б. Хмельницького в Крим перед початком повстання до 1664 року, коли відбувся похід польського короля Яна Казимира з козаками П. Тетері на Лівобережжя проти І. Брюховецького, до розстрілу поляками І. Богуна, який і є центральним персонажем цього твору. Описується тут і гетьман І. Виговський — виважено, але без тієї лайливої негації, що її прищеплювала російська історіографія. До цього ж блоку козацької саги А. Кащенка варто віднести й історичне оповідання «Славні побратими» (1913), в якому йдеться про Д. Нечая та 1. Богуна, славетних українських національних героїв.
Другий великий тематичний блок — це твори про Запорозьку Січ, — основою якого й стали «Оповідання про славне Військо Запорозьке низове». До нього можна додати систему науково-популярних творів чи нарисів та белетризованих оповідань, яких сам автор в основну книжку не вводив, а друкував окремо. Редактор-упорядник дніпропетровського видання М. Шудря зробив першу спробу об’єднати їх в одну книжку і мав рацію, бо й справді вони складають один блок. Самих же оповідань у прижиттєвих виданнях було сім, при цьому автор подав таку хронологію:
1. 1483—1590 рр. — від перших документальних згадок про козаків до початку козацьких повстань супроти українських магнатів та Польщі.
2. 1590—1649 рр. —час визвольних повстань проти Польщі і змагання з турками й татарами.
Загалом періодизація обох розділів приймається сучасною історичною наукою, тільки треба було б замінити рік 1649 роком 1647-м, бо повстання Б. Хмельницького — це нова епоха.
3.1648—1680 рр. — так датується епоха Великої Руїни, що неточно; нинишня історіографія визначає час Визвольної війни українського народу подвійно: 1648—1654 (тоталітарне датування) і 1648—1676 (правильне), тобто період закінчується роком падіння гетьмана П. Дорошенка. А. Кащенко ж визначає кінець періоду смертю І. Сірка, яку він кладе на 1680 р., що неточно, бо написаний відразу ж по смерті цього діяча «Короткий опис Сіркових діянь» анонімного автора кладе смерть І. Сірка на 1681 р. (див.: Марсове поле. — К., 2004. — С. 266). Руїною ж у сучасній українській історичній науці зветься час від початку козацького міжусіб’я заколотника М. Пушкаря до знищення Правобережжя в 1678 р.
Подальші оповідання визначають хронологію правильно, а завершує автор свій розгляд 1828 р.
М. Шудря додав до них чотири оповідання: опис місць, на яких колись жили запорожці, подорожні нотатки автора під час їх відвідання й історичне оповідання (белетристичне) про походи гетьмана Івана Сулими, зокрема про здобуття ним польської фортеці Кодак (на місці нинішнього Дніпропетровська).
Все це й справді складає одну тематичну цілісність, хоч і не повну. Сюди можна додати повість «Запорозька слава», «Кость Гордієнко-Го-ловко», дарма що про нього є скорочена оповідь, а ще «З Дніпра на Дунай», та й про це є оповідь.
Варто зупинитися на видавничій діяльності А. Кащенка. У 1917 р. він створив власне видавництво, яке так і звалося: «Українське видавництво А. Кащенка в Катеринославі», в якому письменник видав і перевидав майже все ним написане. Ці видання користувалися неабиякою популярністю в часи Визвольних змагань 1917—1921 рр. Нелегка то була справа. Для початку письменник мав лише 2 тисячі карбованців, а треба було вдвічі більше. Але його видання добре продавалися, підтримав його матеріально й київський книгар Степаненко. До речі, «Оповідання про славне Військо Запорозьке низове» вийшло тиражем 5 тисяч примірників.
Насамкінець треба дати відповідь ще й на таке: чи «Оповідання...» писалися вільним пером й ідеологія 'їхнього автора цілком відповідала змісту книги? Відповісти не просто. Можна зрозуміти, що автор, маючи завдання прославити Запорозьку Січ, уникаючи заглиблень у складні події історії, пішов шляхом спрощення викладу. Наприклад, подаючи протиставлення Запорожжя Українській козацькій державі, не врахував, що дії запорожців неодноразово були деструктивними щодо тієї ж держави. Але сучасного історично грамотного читача може вразити негативне чи напівнегативне ставлення до видатних гетьма-нів-державників І. Виговського та І. Мазепи, хоча до П. Дорошенка, який був третій у цьому ряді, автор налаштований позитивно. Це слід зрозуміти. По-перше, виклад пристосовано до вимог царської цензури, бо книжка здобула дозвіл на видання ще до революції, в умовах Першої світової війни. Чи не тому державотворча лінія Козацької держави тут проведена хіба пунктиром і не без помилок. По-друге, автор ще був, певною мірою, під впливом фальшивих історичних доктрин, які все-таки творилися в українській історіографії залежно від колоніального становища України. Отож і деякі постулати імперської російської науки й тієї української, яка їм відповідала, виходили за межі об’єктивних знань. Це помічаємо і в М. Костомарова, і в А. Скаль-ковського, і навіть у Д. Яворницького, дослідження яких покладені в основу книжки А. Кащенка. По-третє, згадані автори не все знали з історії Козацької держави та Запорозької Січі, бо не всі документи було віднайдено та зголошено, відповідно, подібне незнання виявляв і А. Кащенко, хоч і намагався самостійно досліджувати історію.