Навколо хуторів бродила ніким не лічена кількість занедбаної худоби, таврованої на задній частині знаком колодки. Це традиційне тавро, що через негосподарність, радше, ніж через кількість, стало загально відомим і в далеких областях, куди влітку приблуджувалася напівмертва від спраги худоба, становило одну з найсолідніших підстав леґенди. З причин, які ніхто не завдав собі труду з’ясувати, після останньої громадянської війни просторі стайні економії поступово спорожніли і останнім часом устатковано в них цукроварні, доярні і рижовий млин.
Поза вичисленим маєтком, у заповіті констатовано існування трьох глеків, повних золотих унцій[4], що їх закопано десь у стінах дому під час Визвольної війни, і не віднайдено в періодично відновлюваних кропітких розкопах. Вкупі з правом на прибуток з орендованих земель, на десятину, перші плоди та всілякі особливі дари, спадкоємці одержували з покоління в покоління щораз наново зарисований і вдосконалений плян, що мав полегшити розшуки закопаного скарбу.
Мама Ґранде потребувала три години, щоб вичислити своє земне майно. У задушній спальні голос смертенної ніби ошляхетнював кожну вичислену річ. Коли вона поставила свій хиткий підпис і внизу підписалися свідки, затаєний трепет пробіг серцями юрби, що почала громадитися на майдані перед домом, у тіні запорошених мигдалевих дерев.
Бракувало тільки докладного переліку моральних вартостей. Зробивши найвище зусилля — те саме, на яке спромагалися її предки перед смертю, щоб забезпечити привілеї свого роду — Мама Ґранде випростувалася на своїх монументальних сідницях і щирим владним голосом, покладаючися тільки на пам’ять, продиктувала нотареві список своєї невидимої спадщини:
Підземні багатства, територіяльні води, кольори прапору, державна суверенність, традиційні партії, права людини, громадські вільності, верховний маґістрат, друга інстанція, треті дебати, рекомендаційні листи, скрижалі історії, вільні вибори, королеви краси, надхненні промови, величні маніфестації, високодостойні панни, ввічливі кавалери, честолюбні військовики, його світлість, верховний суд, заборонені об’єкти імпорту, ліберальні дами, проблема плоті, чистота мови, приклад для цілого світу, законний устрій, вільна, але відповідальна преса, південноамериканські Атени, громадська думка, наука демократії, християнська мораль, брак девіз, право азилю, комуністична небезпека, державний корабель, дорожнеча життя, республіканські традиції, упосліджені кляси, вступні промови.
Вона не встигла скінчити. Сумлінний перелік перехопив їй дух. Потопаючи в океані абстрактних формул, що протягом двох століть становили моральне виправдання родинної потуги, Мама Ґранде дзвінко відригнула і впокоїлася.
Мешканці далекої і похмурої столиці побачили того самого пополудня на першій сторінці надзвичайного випуску портрет двадцятилітньої жінки і подумали були, що це нова королева краси. Мама Ґранде переживала наново миттєву молодість своєї побільшеної по доконечних ретушах на чотири шпальти фотографії, з буйною гривою, зібраною на тім’ї гребенем із слонової кістки, і з діядемою на ґофрованому комірі з мережива. Цей образ, колись схоплений мандрівним фотографом, що на початку століття переходив через Макондо, довгими роками зберігався в редакційних архівах у течці невідомих особистостей, щоб у кінці перетривати в пам’яті майбутніх поколінь. У розхитаних автобусах, у ліфтах міністерств, у похмурих чайних, оббитих бляклим драпованням, кожен шепотів з благоговінням і пошаною про авторитетну особу, що померла в своїй гарячій і малярійній області, назва якої була невідома в решті країни, поки її тепер не освячено друкованим словом. Дрібна мжичка вкривала перехожих недовір’ям і пліснявою. Дзвони всіх церков дзвонили на супокій. Президент республіки, застуканий вісткою, саме тоді, коли він вирушав на церемонію випуску дев’ятьох кадетів, запропонував воєнному міністрові у власноручній записці на звороті телеграми, щоб той закінчив свою промову однохвилинною мовчанкою на честь Мами Ґранде.