Віктор Суворов
Оповіді визволителя
«Оповіді визволителя» — про те, як був я курсантом, як сидів на гауптвахті, як чистив генеральські сортири, як став офіцером, як звільняв братську країну, яка норовила з вірного шляху звернути.
Рідкісної справжності картина життя і побуту радянської вояччини.
Суворов народжений письменником, він напише багато хороших книг, сьогодні він представляє нам свій перший шедевр.
Прийде час, і манеру Суворова будуть копіювати, йому будуть наслідувати. Ця перспектива не повинна його бентежити — він неповторний.
Ми мали щастя багато років спостерігати Радянську Армію зблизька, ми багато про неї знали, багато про що здогадувалися. Книга Суворова «Визволителі», здавалося б, не відкриває нічого нового. І все-таки — як цікаво!
Він [Віктор Суворов — Прим. ред.] описав Радянську Армію скупими мазками майстра.
Викладачі побоювалися його [Віктора Суворова — Прим. ред.] каверзних питань... Особисто я, читаючи книгу «Визволитель[2]», був вражений, з якою точністю автор зобразив київську гарнізонну гауптвахту. Ніде правди діти, самому мені довелося там відсидіти в цілому п’ятдесят з гаком діб.
Полковник Валерій Симонов, колишній начальник розвідки 8-ї гвардійської армії, однокашник Віктора Суворова по Київському вищому загальновійськовому командному училищу.
Ніхто раніше не говорив про Радянській Армії з такою відвертістю, відкидаючи будь-яку цензуру, зовнішню і внутрішню.
Передмова до першого видання російською[3] мовою
Ленін був ворогом. Та не простим ворогом, а підлим, підступним, глибоко законспірованим вражиною. Звернемо увагу на ленінське оточення, на тих пройдисвітів, з ким майбутній вождь світового пролетаріату пив пиво по женевських шинках та лондонських пабах, з ким дружбу водив, з ким в куренях вештався, з ким здійснив державний переворот і захопив владу.
У жовтні 1918 року, напередодні першої річниці державного перевороту, масовим тиражем була видана поштова листівка з портретами дванадцяти головних вождів РРФСР — такий собі парадний іконостас[4]: Ленін у центрі, одинадцять апостолів навколо.
Ось ким згодом виявилися ленінські поплічники.
Свердлов — підписав постанову про червоний терор, тобто про масове винищення всіх неугодних. Убитий (не виключено, що за наказом своїх найближчих соратників).
Троцький — вигнаний з Політбюро і ЦК ВКП (б), виключений з партії, витурений з країни і позбавлений громадянства, звинувачений в організації вбивств, тероризмі, шпигунстві, пособництві фашистам, шкідництві. Смертельно поранений агентом НКВС.
Зинов’єв — як випливає з вироку радянського суду, найсправедливішого суду в світі, «організував терористичний центр для скоєння вбивств керівників комуністичної партії та уряду СРСР, підготував і здійснив злочинне вбивство Кірова». Ясно, що ворог такого калібру був засуджений і розстріляний.
Каменєв — разом з Зинов’євим «організував терористичний центр для скоєння вбивств вождів пролетаріату». Засуджений і розстріляний.
Риков — звинувачений у зраді Батьківщині, шпигунстві, скоєнні диверсій, тероризмі і шкідництві. Засуджений і розстріляний.
Бухарін. На судовому процесі Генеральний прокурор СРСР охарактеризував його так: «Шпигун і вбивця, орудує філософією, мовби товченим склом, щоб запорошити своїй жертві очі перед тим, як розтрощити їй голову розбійницьким кастетом». Засуджений і розстріляний.
Радек, як випливає з вироку, «вступав у зносини з іноземними державами з метою організації спільної боротьби проти Радянського Союзу, систематично займався шпигунством і шкідництвом». Отримав тюремний термін і був убитий кримінальниками в тюрмі (за наказом з Кремля).
Криленко — звинувачений у шкідництві і тероризмі, засуджений і розстріляний.
Покровський — помер своєю смертю, однак згодом з’ясувалося, що «школа Покровського[5]» була «базою шкідників, шпигунів і терористів, що спритно маскувалися за допомогою шкідливих антиленінських історичних концепцій».
Луначарський — помер своєю смертю до початку Очищення, інакше був би зарахований до тієї ж зграї злодіїв, шпигунів, терористів і шкідників.
Коллонтай — до самої смерті в 1945 році залишалася на дипломатичній роботі. Скептично ставилася до родини, вважаючи, що жінки мають служити інтересам класу, а не відокремленому осередку суспільства. «Судова і психіатрична медицина давно знає цей (ангелоподібний) тип серед природжених злочинниць і повій» — писав про Коллонтай в своєму щоденнику[6] Іван Бунін.
Всі вони — Зинов’єв і Каменєв, Троцький і Риков, Радек і Бухарін, — виявилися мерзотою, мерзенними зрадниками, підлими шкідниками. Вони залили країну ріками крові, винищивши мільйони своїх співгромадян. Це вдалося їм лише тому, що вони винеслися на вершини нічим не обмеженої влади.
Хто ж їх вивів туди?
Самі пролізли. Під керівництвом Леніна.
Ленінських поплічників, всю так звану «ленінську гвардію» довелося знищити: кому кулю в потилицю, кого головою об бетонну підлогу, кому льодорубом по черепу.
«Смердюча купа людських покидьків» — так найсправедливіший в світі радянський суд охарактеризував найближчих соратників вождя революції.
Ким же в такому випадку був Ленін? Виходить, що він був центром і вершиною смердючої купи. На процесах над ворогами народу було неспростовно доведено, що більшість тих, хто робив революцію разом з Леніним, були агентами іноземних розвідок. Виходить, Ленін був ватажком цієї мерзенної зграї, шпигунським резидентом.
Три десятка років з ворогами народу боровся товариш Сталін. Він винищив незчисленні натовпи шкідників і шпигунів. Проте чим більше ворогів знищував Сталін, тим більше їх ставало. Та й сам Сталін виявився кривавим тираном. Він був убитий своїми вірними учнями і соратниками. Комуністична партія Радянського Союзу на своїх історичних з’їздах розвінчала культ особи Сталіна. За рішенням кращих представників комуністичної партії, що зібралися в Кремлі на з’їзд, тисячі пам’ятників Сталіну, гранітних і мармурових, бронзових і чавунних, залізобетонних і гіпсових, були розбиті, роздроблені, переплавлені, його портрети порізані, його твори спалені, а його труп винесений з мавзолею.
Після вбивства Сталіна раптом з’ясувалося, що найближчий друг і соратник «генія всіх часів і народів», Маршал Радянського Союзу Берія Лаврентій Павлович, ватажок всіх винищувачів ворогів, сам виявився ворогом. Берію і всю його зграю довелося розстріляти.
До речі, попередники Берії на посаді верховного борця з ворогами також всі виявилися ворогами. Їх довелося винищувати цілими поколіннями: дзержинців і менжинців — руками Ягоди, «ягодинське кодло» (це не лайка, а офіційний юридичний термін) — руками Єжова, єжовців — руками Берії.
Про те, наскільки органи боротьби з ворогами народу були заражені шпигунством і шкідництвом, говорить така статистика. У 1935 році в НКВС були введені спеціальні звання. Для вищих керівників НКВС були встановлені звання комісарів Державної безпеки 3-го, 2-го і 1-го рангу, для найголовнішого — звання Генерального комісара Державної безпеки. Звання комісарів ДБ, від 3-го рангу до Генерального включно, в той момент отримав 41 вищий керівник НКВС. З них:
1
Ця книга вперше вийшла в світ англійською мовою під назвою «The Liberators»; таку назву збереглося в більшості зарубіжних видань книги. —
3
Перше видання книги російською мовою вийшло в світ в 1986 році у видавництві OPI (Париж) під назвою «Розповіді визволителя». —
4
Див. зображення листівки на сторінці 1 вклейки 1, розміщеної між сторінками 80 і 81. —
5
Це поняття вперше і відразу в негативному контексті з’явилося в офіційному повідомленні «В Раднаркомі РСР і Союзу ЦК ВКП(б)» 27 січня 1936 р. де засуджувалися «Помилкові історичні погляди, властиві так званій “історичній школі Покровського”». У зв’язку з такою постановкою питання були знищені не тільки учні Покровського, а й ті історики, що активно критикувалися Покровського за життя. —
6
Щоденникові записи, які Бунін робив в Москві та Одесі з 1918 по 1920 рік і в яких він висловлював крайнє неприйняття більшовиків і їхніх вождів, видані у вигляді книги «Окаянные дни». —