Леонардо Гомес працював у таборі лікарем десять років, поки пропасниця й клімат не підірвали остаточно його здоров’я. Він багато часу провів за загорожею нафтової компанії й не наважувався розпочати все заново в більш агресивному середовищі, до того◦ж добре пам’ятав лють, із якою Еціо Лонго жбурнув його об стіну, а відтак навіть не розглядав можливості повернутися до столиці. Шукав іншу роботу в якійсь глушині, де міг◦би спокійно жити, й урешті-решт прибув одного дня до Агуа Санти зі своєю дружиною, лікарським приладдям і платівками з оперною музикою. Все те відбувалося в п’ятдесяті роки, й Мауріція Руджері вийшла з автобуса, вбрана за небаченою в цих краях останньою модою, в облягаючому платті в горошок і великому чорному брилі, який вона замовила за каталогом із Нью-Йорка. Хай там як, а прийняли їх з усією властивою невеличким селищам гостинністю, і менш ніж за двадцять чотири години всі тутешні мешканці вже знали легенду про любов новоприбулих. Їх називали Тоскою й Маріо, не маючи гадки, що то за одні, однак Мауріція надумала втаємничити всіх у цю історію. Вона облишила обов’язки медсестри при Леонардо, створила церковний хор і влаштувала перші в селищі музичні вечори. Німі від подиву мешканці Агуа Санти споглядали її на імпровізованій шкільній сцені, перевтілену в мадам Баттерфляй за допомогою екстравагантного домашнього халату, двох в’язальних спиць у зачісці, двох паперових квітів у вухах і вимазаного білим гіпсом обличчя й співаючу пташиним голоском. Ніхто не второпав ані слова з її пісні, та коли вона опустилася навколішки й видобула кухонний ніж, наміряючись устромити його собі в живіт, у публіки вихопився жаский крик, а один глядач кинувся її відмовляти: він вирвав з її рук зброю й змусив підвестися. Одразу виникла тривала дискусія щодо підстав для такого трагічного рішення японської дами, і всі зійшлися на тому, що американський моряк, який її кинув, негідник, однак помирати через нього не варто, бо життя довге, а мужчин на цьому світі не бракує. Вистава скінчилася дуже весело, коли підібрався оркестрик, який заграв кумбії[5], й люди пішли в танок. Після того незабутнього вечора відбулися інші, подібні: спів, смерть, пояснення співачкою сюжету опери, загальна дискусія й заключне святкування.
Лікар Маріо й сеньйора Тоска були двома вибраними членами місцевої громади: він дбав про загальне здоров’я, вона — про культурне життя й поширення новин зі світу моди. Мешкали вони в прохолодному затишному домі, половину якого займала консультація. На подвір’ї жив папуга із синім і жовтим пір’ям, що супроводив їх, літаючи над головами господарів, коли ті йшли прогулятися на майдан. Люди завжди знали, де лікар та його дружина, бо птах на своїх великих яскравих крилах мовчки ширяв у повітрі в двох метрах над ними. Подружжя прожило в Агуа Санті чимало років, користуючись повагою людей, які бачили в них взірець досконалого кохання.