Напередодні Мігелевого сімдесятиліття його ліве око вразив крововилив, і за лічені хвилини старий зовсім осліп. Священик саме був у церкві: того вечора він промовляв до своїх парафіян, закликаючи їх спільно виступити проти міського звалища, бо неймовірна кількість мух і сморід зробили життя нестерпним. Чимало присутніх були противниками релігії, життя не надавало їм доказів існування Бога, навпаки, власні страждання були для них незаперечним свідченням того, що світ — то суцільний бедлам, але й вони вважали церкву природним місцем зібрань. Хрест на грудях Мігеля здавався їм просто недоречністю, вибриком старого. Промовляючи до людей, священик звично ходив туди-сюди, коли зненацька відчув, що в скронях у нього гуде, серце гупає, а тіло вкрилося липким потом. Він був подумав, що це через палку дискусію, витер рукавом чоло й заплющив на мить очі. А◦коли розплющив їх, панотцю здалося, нібито його підхопив морський смерч, бо бачив перед собою лише гігантські хвилі й якісь плями, чорне на чорному. В◦пошуках опертя простягнув руку.
— Вимкнули світло, — проказав, подумавши про чергову диверсію.
Наполохані друзі обступили його. Отець Болтон був добрим товаришем, він жив серед них з давніх-давен. Доти всі вважали нездоланним цього кремезного чоловіка з владним голосом сержанта й стуленими в молитві, але вочевидь створеними для бійок руками муляра. І раптом люди збагнули, який він зношений, уздріли перед собою скуленого, маленького, зморшкуватого хлопчака. Жінки надали першу допомогу: поклали панотця на підлогу, притуляли йому до голови вологі носовички, дали випити гарячого вина, зробили масаж ніг, однак ніщо не допомагало — навпаки, через цю шарпанину хворий насилу дихав. Нарешті Мігелеві вдалося вивільнитися від стількох людей, що напосіли на нього, й звестися на ноги: він був готовий протистояти новій біді.
— Годі, — мовив він, не втрачаючи самовладання. — Будь ласка, зателефонуйте моїй сестрі й скажіть, що я вскочив у халепу, але не уточнюйте, про що йдеться, щоб вона не стривожилася.
Через годину з’явився, як завжди, похмурий і мовчазний Себастьян Кануто й сповістив, що сеньйора Філомена не могла пропустити чергову серію телефільму, тож прислала братові трохи грошей і кошик із харчами для парафіян.
— Цього разу йдеться про інше, Кинджале, здається, я осліп.
Себастьян Кануто на прізвисько Кинджал посадив його в автівку й, ні про що не розпитуючи, доправив через усе місто до будинку Болтонів, що елегантно височів посеред дещо занедбаного, але й досі величного парку. Шофер гудками скликав мешканців дому, допоміг хворому вийти з машини й майже поніс його до оселі, розчулений тим, що священик виявився таким покірливим і майже невагомим. Його простецьке лице розбишаки було мокре від сліз, коли шофер переповідав Хільберто й Філомені, що сталося.
— Клянуся шльондрою, яка мене спородила, дон Мігеліто зостався без очей. Тільки цього нам бракувало, — ридма ридав шофер.
— Не лайся в присутності поета, — озвався священик.
— Не побивайся так, Кинджале, — звеліла Філомена. — Нічого страшного, либонь, звичайна застуда. А◦все через те, що ти ходиш без камізельки!
— Час зупинився… вдень і вночі завжди зима… і в антенах у чорній пітьмі… тиша німа[14], — почав імпровізувати Хільберто.
— Краще скажи куховарці, нехай приготує курячий бульйон, — урвала його сестра.
Сімейний лікар визначив, що це не застуда, і порадив показати Мігеля офтальмологу. Наступного дня після палкої промови про здоров’я, Божий дар і громадянські права, які злочинна правляча система намагається перетворити на привілей однієї касти, хворий погодився поїхати до лікаря. Себастьян Кануто повіз братів і сестру до лікарні в південному районі міста — єдиного уподобаного Мігелем медичного закладу, бо там лікували найзлиденніших злидарів. Через раптову сліпоту панотець був не в гуморі й не міг утямити сенсу Божого промислу, який позбавив його зору саме тоді, коли пастирське служіння було вкрай необхідним. Про християнське смирення він навіть не згадав. Од самого початку Мігель не дозволяв вести чи підтримувати себе, волів спотикатися, навіть ризикуючи впасти й зламати якусь кістку; до цього його спонукала не так гордість, як бажання якнайшвидше пристосуватися до власних обмежених можливостей. Філомена потайки наказала шоферові змінити маршрут і доправити їх до німецької клініки, однак щойно вони переступили поріг закладу, надто добре знайомий із запахом бідності священик відчув сумніви й упевнився в них, коли почув у ліфті музику. Довелося швидко забрати його звідти, інакше без скандалу◦б не обійшлося. В◦лікарні чекали чотири години: Мігель за цей час устиг розпитати інших пацієнтів про їхні болячки, Філомена почала плести нову камізельку, а Хільберто дописав вірш про антени у чорній пітьмі, який народився в його серці напередодні.