Романіст I.Тургенєв в одній своїй повісті "Отцы й дети" намалював тип молодого, нового чоловіка Базарова, котрий гудить всі старі російські звичаї, порядки, гудить аристократію, осміює старого простого батька-матір, не визнає кохання, браку. Таке прямування Тургенєв назвав нігілізмом (nіhil). В тій самій повісті є одна дівчина Кукшина, теж нігілістка: вона підстригає коси по-хлоп'ячій, п'є шампанське з студентами і живе собі вільно. Катков ухопив те слово — нігілісти, охрестив ним ліберальну молоду партію, і стало в нього слово "нігіліст" те саме, що й "революціонер". І Катков знову зробив з того нігілізму якесь страшне опудало, якогось страхопуда для російського уряду, лякає ним адміністрацію, а "стрижеными барышнями" полохає Росію, ніби якимись страшними "амазонками", що от-от колись наступлять і поб'ють Російську імперію!!
Щоб зовсім побити молоду партію, Катков зробив свою газету жандармо-поліцейським органом. "Московские ведомости" без сорому шпіонять, як жандарми, на все ліберальне, що тільки з'явиться де в газетах. Ніколи вони не забувають тикнути пальцем, показати для уряду на кого їм треба, хто їм стоїть на дорозі. Так робить тільки той, хто не надіється на силу своїх ідей, хто потребує сили збоку, сили поліцейського кия, солдатського кулака. В сім таки році (1870) студенти московського університету не хотіли ходити в клініку на лекції проф. Полуніна, бо він дуже старий і нічого не розуміє на роботах операцій. Студентів повиганяли, забрали деяких з солдатами. Газета "Архив судебной медицины", видавана на скарбові урядові гроші, почала встоювати за студентів і лаяти професора, котрий лікував людей по методі 1830 ще року. "Московские ведомости" зараз і показали урядові, що, мов, на скарбові гроші та сміють в газеті оступатись за студентами проти професора (хоч і дурного). Так у них усе. Катков ніколи не минає брехні і жандармського шпіонства. Від 1863 року "Московские ведомости" давили ліберальну літературу руками уряду, виказували на молодих письменників, наговорювали на них. І не одна ні в чому неповинна душа залетіла в далекий північний край і в Сибір! Не одну українську і таки свою, великоруську, душу "Московские ведомости" з "Голосом" зігнали з світу!
Хоча Катков і Краєвський (редактор "Голоса") кричали, що всі нові ідеї, всі нігілісти і стрижені панни — все то діло польської інтриги, однак же вони добре розуміли, що тому не поляки винні, а Європа і XIX вік, реальний і матеріяльний. Катков почав репетувати, що треба загородити стінку від того зловредного духу, не пустити його в російські школи і заново почати вчити молоде покоління по такій програмі, котра б загатила на віки-вічні міцною греблею вплив європейського революційного духу. Катков нараяв урядові помостити таку греблю з клясицизму, з грецького, латинського язика. І безневинні греки і латини стали, самим собі навдивовижу, тою страшною довбнею, котрою Катковхотів побити європейські ідеї! Катков добре знав, що клясицизм може стати консервативною гнуздечкою, котрою можна загнуздати молодіж, повернути думку молодого покоління назад, а не вперед, в давній мертвий клясичний мир, дуже бідний соціяльними, національними і іншими ідеями, хоч і дуже гарний в поезії; заставити молодіж зривати квітки на полях щасливої Аркадії, не вмішуватись в діла царства, не набиратися нових європейських ідей, запроваджуючих до цілосвітньої революції. Уряд повірив Каткову, поставив міністром просвіти графа Толстого, закоханого в клясицизмі. Написали новий устав для гімназій і поробили їх майже всі клясичними, з одним або й з двома клясичними язиками. Реальних гімназій зоставили дуже мало. Лекцій тижневих по клясичних язиках постановили велику силу. Вся російська молодіж мусила не вчитись, а " склонять" і " спрягать" всякі деклінації і кон'юґації. Катков неначебто вже й почав потішатись, бо греки і латини вбивали на смерть не тільки всяку мисль в молодих головах, але й здоров'я школярів. Реальні науки, натуральну історію трохи зовсім не вислали з гімназій, бо їх мали за джерело революції. Надаремне всі жалілись на той новий устав, непотрібний для теперішньої Росії, вся петербурзька громада подавала "прошение" міністрові, що діти тратять дурно час і здоров'я в гімназіях. Надаремне навіть "Голос", кум Каткова, писав проти клясицизму, — один Катков на всю Росію встоював за клясицизмом. Уряд не послухався цілої Росії, а послухав одного чоловіка! В Москві Катков заклав "ліцей", чи "лікей", як його звуть на сміх, де вчать тільки клясицизму панських дітей, бо плату з пансіонерів Катков поклав на 900 рублів срібних!!! Не знаємо, як то московський народзможе покористуватись таким "учрежденієм" слов'янофільських московських патріотів!
Таке славне діло в імперії зробила московська слов'янофільська партія! Вона побиває урядовими силами всі національности, хоче їх поробити великоруськими, хоче повбивати всякі літератури великоруськими школами, великоруським язиком в адміністрації, в неправославних релігіях, хоче забити ліберальну, свою ж, журналістику, європейські ідеї в ній, повернути Росію назад до давнього життя Московського царства, побити молоду мисль клясичними школами і як тільки можна держати в імперії інституції status quo, а потім те саме зробити і в усій cлов'янщині.
Велика слабість і нікчемність тієї системи так ясно кожному чоловікові кидається в очі, що не треба нам дуже й розводитись об тім. "Московские ведомости" хотять на все життя вже таки справді європейської Росії повернути назад. Ми прямо скажемо, що в тієї партії (і в самого уряду з його міліонами війська) дуже мало сили, щоб зробити таке страшне діло, шкідливе для цивілізації і, в кінець усього, все-таки недовговічне. Перевертання навіть фінів і татар в Сибіру на руських цілими масами — вже перестало. Об тім вже говорять і пишуть самі великоруські учені. Фіни мають свої газети і свою літературу. "Обрусение" на Україні йшло через адміністрацію і великоруські школи і ввійшло тільки в вищий стан, городян і урядників; навіть воно не зачепило ще духовенства, не тільки що народу. Сила того "обрусения" України була в недостачі своєї української літератури, котру ще до того забороняв уряд, і в тому, що була ще слаба ідея національности.
Тепер ми хочемо мати свою українську літературу, бо вона потрібна для просвіти народу і має право розвиватись, як всяка література на світі, по таких самих законах, — на основі потреби розвивати свої власні особности, які лежать глибоко в природі нашого народу, які показує наша національна психологія, психологічна будівля українського духу, особливості української фантазії, серця, розуму, щиро українського гумору, сміху, про котрого вже знає наука, знають люди. Наша література вже доволі виросла на підставі народних дум, пісень, і буде рости, і має право рости все вгору та вшир, доки їй покаже міру — не хто інший, лиш вона ж сама. Ми маємо більші і багатші джерела для поезії, для драми, для комедії; ми маємо багатіший язик народний, ніж хто інший, язик поетичний, плавкий, м'який і текучий, як кринична вода, що виливається з жолоба і тихо плине між зеленою травою. Окрім того, ми маємо тверду ідею національности, котра була й досі дуже слаба в нашому плем'ї. Ту ідею розвила в нас європейська наука, любов до свого доброго, нещасного народу, любов до своєї милої України з її синім небом, зеленими степами, зеленими дібровами, з широким Дніпром, любов до нашої минувшої історії, до благородного, хоч і дикого, Запорожжя і Козаччини, вільної, як Чорне море, протестуючої проти польського деспотизму. Українську нашу ідею вже держать чудові пісні Шевченка, його пам'ять, його висока могила над Дніпром; її вже буде держати європейська цивілізація, і в тім багатім джерелі ніколи не загине мисль про нашу літературу, наш язик.
"Московские ведомости" своїм нападом на нас, на наш язик, на літературу тільки роздражняли нас і тим ще більше затвердили нас в нашім ділі, роздражнивши навіть тих людей, що попереду і не дбали про свою національність. Всякі репресалії над нами тільки викличуть од нас більший протест, як і скрізь буває на світі. Ми прямо і сміливо радимо російському урядові дати нам волю розвивати свою літературу, вироблювати свій язик, коли хотять знайти в нас своїх прихильників. Хто ж з нас буде любити того, хто зв'язує нам руки, суне нам свою мову, виганяє з України нашу українську національність, забороняє нам любити свій народ, дбати о його просвіті? Хто ж подякує за таку ласку? Хто ж подякує за те, що Євангелія на українській мові, перекладена Морачевським, лежить в "Святейшем синоде" швидко років з десять і не діждеться права йти на Україну благовістити нашому народові Христове слово!!! Тільки одні єзуїти в середні віки забороняли перекладати Святе Письмо з латинського на живі народні язики. Ми не хочемо ні "обрусения", ні ополячення, ні мадяризації; хочемо зістатись русинами-українцями і не попустимо знущатись над нами, робити експерименти всякої пропаґанди над п'ятнадцятьма з половиною міліонів нашого українського народу.