Меценат
Моя заслуга півняча, мій друже.
Прокуратор
Як розуміти сеє, Меценате?
Меценат
Бо я на всяких смітниках громаджу і там вишукую коштовні перли.
Префект
Та ти ж їх не ковтаєш так, як півень, але даєш в оправу.
Антей мовчки рушає.
Меценат
Стій, Антею!
Куди ти йдеш?
Антей
Туди, куди належу.
Меценат
Я бачу, ти образився.
Прокуратор
Се дивно, які ті греки всі вражливі!
Антей
Справді, се дивно, як ми досі не привикли, що переможцям вільно називати країну нашу смітником, а нас, поки ми не в «оправі», просто сміттям.
Меценат
Моєму слову ти дав колючки, але не я. Уся моя вина, що мій язик був якось послизнувся, але ж його боги слизьким створили.
Винуй Юпітера чи Прометея, — ти краще знаєш, хто з них більше винен.
Префект
А я, минаючи усякі вини, вертаю до заслуг. Мій Меценате, сей раз я маю затягти позов супроти тебе.
Меценат
Як?
Префект
Бо сю перлину не ти, а я відкрив уперше.
Меценат
Справді?
Префект
І в тім моя заслуга є ще більша, що перли я не проковтнув, знайшовши, хоч, власне, я повинен був ковтнути.
Меценат
Я хтів би сеє краще зрозуміти.
Префект
О, се не таїна! Колись я тута відкрив, чи, краще мовити, закрив гетерію співецьку потаємну.
Товаришем у ній був наймолодшим осей співець. Я ощадив його, вважаючи на молодощі ніжні,
і він один лишився з товариства, бо, знаю добре, більше в цілім краї гетерій не було, нема й не буде.
Антей
Ти помиляєшся, ще є одна.
Префект
Де?
Антей
На Парнасі. Дев'ять і оди там сходяться на оргії таємні і закриваються від ока влади густими хмарами.
Меценат
Ха-ха! Се влучно!
Префект (змінивши свій одноманітно-недбалий тон на гризький)
Не так-то вже і влучно, Меценате,
Ті «дев'ять і один» — Феб і Камени — зовсім то не гетерія таємна, а хор панегіристів. Їм же треба амброзію та нектар заробити то й мусять панегірики співати.
Антей
Кому?
Префект
Звичайно, генієві Риму.
Парнас, Олімп і всі святії гори тепер в його імперію дістались,
і тільки тим богам живеться добре, що мають гідність римських громадян або принаймні ласку Мецената всесвітнього, а той є геній Риму.
Котрі ж боги йому не покорились, ті вигнані були або й розп'яті.
Антей
І що ж? Вони від того повмирали?
Меценат (нишком, нахилившись до префекта)
Мій друже, вибачай, але юрбі сі жарти можуть видатись блюзнірством.
Префект (знов здержано)
Нехай боги простять, не міг римлянин остатнє слово полишить за греком.
Меценат (голосно до Антея)
Людською мовою ми наситились.
Час обізватись мовою богів тобі, Антею.
Антей
Вибачай, преславний, мені не хоче муза помагати, либонь, вона сьогодні не голодна, а я без неї — мов безструнна ліра.
Меценат
Невже се друг мій відібрав їй настрій?
Префект
За правду перепрошувать не буду, а музі, що сьогодні не голодна, слід пам'ятать, що й у богів є завтра лише тоді, коли його заслужать.
Антей
Не раз, хто забувається про завтра, той має вічність.
В атріумі чутно гомін.
Меценат
Що се там за гомін?
Атрієнзій (з порога)
Преславний пане, там якась грекиня прийшла й дозволу просить уступити, щоб тут постояти коло порогу, поки співець Антей співати буде.
Меценат
Та хто ж вона? Якого стану?
Атрієнзій
Каже, що єсть вона Антеєва жона.
Меценат
Що ж, хай увійде.
Атрієнзій виходить. На порозі з'являється Неріса і вклоняється мовчки.
Антей
Нащо се, Нерісо?
Неріса мовчить і соромливо закривається покривалом.
Вернись додому!
Меценат
Вибачай, Антею!
Тут я господар і не дозволяю своїх гостей нікому проганяти.
Ти вільний зоставатися чи ні.
Але й твоя жона так само вільна, поки вона в гостині в Мецената.
Антей (до Неріси)
Ти хочеш тут лишитись?
Неріса (тихо, але твердо)
Я лишуся.