Бейлі йшов мовчки. Його обличчя було бліде, але в очах жевріли недобрі вогники.
Чоловіки дійшли до галявини і, добре усвідомивши, що вона стане місцем страти, зупинилися.
— Прив’яжіть їх отам, — вказав Слім на відповідні дерева.
Поки Флінн пильнував Бейлі, Воппі прив’язував до дерева Райлі. Той не робив жодних спроб врятуватися. Він стояв біля дерева, здригаючись, немов паралізований страхом. Воппі повернувся до Бейлі.
— Стань там! — люто гаркнув він.
Бейлі неквапно підійшов до дерева і прихилився до нього. Коли Воппі наблизився, Бейлі зненацька його копнув. Черевик поцілив Воппі у пах, а сам Бейлі вмить опинився за стовбуром — слабеньким прикриттям між ним та пістолетом Флінна.
Сліма це привело у стан сильного збудження.
— Не стріляй! — скрикнув він. — Він мені потрібен живий!
Воппі, звиваючись, покотився у траву, намагаючись відновити дихання, але на нього ніхто не звертав уваги. Док стояв за кущами. Обличчя його було бліде, та й вигляд він мав хворобливий. Чоловік вирішив триматися подалі від усього цього.
Флінн почав повільно підступати до дерева, натомість Слім стояв нерухомо, і ножик із тонким лезом поблискував у його руках.
Бейлі озирнувся в пошуках виходу. Позаду були непрохідні зарості, попереду — Флінн, який обережно підступав до нього, зліва стояв Слім із ножиком. І лише справа був доступ до такої бажаної свободи. Бейлі зробив раптовий кидок, але Флінн був ближче, ніж він гадав. Бейлі спробував поцілити у противника, але той ухилився: кулак пройшов вище голови Флінна, і він лише підступив ближче.
На мить обидва напружено застигли. Бейлі, котрий був кремезніший, оговтався першим, вдаривши Флінна у щелепу, і той зігнувся навпіл. Бейлі відскочив убік.
Слім стояв нерухомо, трохи подавшись вперед, — безвільний рот роззявлений, ножик вільно звисає в обм’яклих руках. Воппі все ще качався по траві від болю, і Бейлі раптом змінив свій намір: тепер залишався лише Слім — на Дока можна було не зважати. Якщо йому вдасться збити із ніг Сліма, то вони з Райлі ще зможуть здивувати Едді. Так, варто було ризикнути. Бейлі підступив до Сліма, що вже чекав на нього — його жовтуваті очі аж палали.
І тоді Бейлі побачив Слімову посмішку. З його обличчя зник вираз ідіота, залишилась тільки маска вбивці. Бейлі знав, що від смерті його відділяють лише кілька ударів серця. Ще ніколи він не відчував такого страху і зараз завмер, наче загіпнотизований кролик.
Ножик Сліма розрізав повітря і пройшов крізь Бейлі, простромивши йому горло.
Слім стояв над вмираючим Бейлі та захоплено спостерігав за агонією — у повному екстазі, в який впадав щоразу, коли вбивав.
Воппі з посірілим обличчям нарешті сів і почав тихо лаятися. Флінн, усе ще лежачи на спині, неспокійно порухався; на його щелепі проступив багряний синець. Док відвернувся — він був не такий товстошкірий, як інші.
Слім поглянув на Райлі, який стояв із заплющеними очима, і видав із горла жахливий хрип. Тоді витер ножик об траву і випростався.
— Райлі... — м’яко почав він.
Той розплющив очі.
— Не вбивай мене, Сліме, — задихаючись, благав Райлі. — Пощади! Не вбивай мене!
Слім вишкірився. Потім, нечутно пересуваючись залитою сонцем доріжкою, наблизився до зіщуленого від страху чоловіка.
Розділ другий
1
Міс Блендіш виштовхнули на сліпуче світло лампи, що звисала зі стелі. Дві ватні подушечки, зафіксовані клейкою стрічкою, закривали їй очі. Едді підтримував дівчину, і вона важко оперлася на нього. Його рука, міцна і тепла, — це єдине, що зв’язувало її із зовнішнім світом.
Ма Ґріссон, сидячи у своєму кріслі, роздивлялася міс Блендіш. Перед від’їздом із лігва Джонні Едді зателефонував їй і повідомив, що вони невдовзі будуть. У Ма було достатньо часу обмізкувати, що може дати їм це викрадення. Якщо за справу взятися з розумом і якщо їм пощастить, то вже до кінця тижня вони отримають мільйон доларів. За останні три роки її авторитет у банді зріс. Хоча вони й не гребли грошей лопатою, однак велося їм не так вже й погано. Інші банди ставилися до них як до третьосортної шайки. Але тепер, завдяки цій стрункій рудоволосій дівчині, вони стануть найбагатшою та найвпливовішою бандою (до того ж найбільш розшукуваною) у Канзас-Сіті.
Ма Ґріссон була величезна, товстелезна і незграбна. Жир складками звисав з її драглистих щік. Хвилясте волосся було пофарбоване у вугільно-чорний колір. Маленькі очиці — блискучі й непроникні, мов шматочки скла. Дешева біжутерія щедро прикрашала її великі обвислі груди. Одягнена вона була у добряче заяложену кремову мереживну сукню. Могутні руки, поцятковані здутими венами, проступали крізь це плетиво, як тісто, що підійшло і вже вилазить із діжі. Ма, міцно збита, була фізично дужча за багатьох чоловіків. Словом, вельми огидна стара, котрої боялися всі члени банди разом зі Слімом.
Едді зірвав стрічку з очей міс Блендіш. Побачивши стару, що розвалилась у кріслі, дівчина вжахнулася. Від самого вигляду Ма Ґріссон у міс Блендіш перехопило подих, і вона, зіщулившись, подалася назад.
— Познайомся із міс Блендіш, Ма, — сказав Едді, заспокійливо стиснувши руку дівчини. — Допровадили сюди, як ти звеліла.
Ма подалася вперед. Її застиглі очі-намистини налякали дівчину.
Ма ненавиділа довго говорити — як і ненавиділа базік. Вона вміла сказати слово там, де іншим потрібно було їх із десяток, але цього разу налаштувалася на доволі довгу промову.
— Послухай-но, дівчино, мене, — почала Ма. — Ти можеш собі бути донькою Блендіша, але для мене ти — ніхто. Залишатимешся тут, поки старий тебе не викупить. І лише від нього залежить, як довго ти тут перебуватимеш. Тож поводься як слід: поки будеш чемною, тебе не чіпатимуть. Але якщо створюватимеш проблеми, то й до тебе ставитимуться відповідно. Це вже я тобі обіцяю. Будеш нечемною — пошкодуєш. Зрозуміла?
Міс Блендіш витріщилась не неї, ніби не вірячи, що така жахлива жінка може існувати насправді.
— Ти мене зрозуміла? — повторила Ма.
Едді вщипнув дівчину.
— Так, — озвалася та.
— Відведи її у вітальню, — звеліла Ма Едді. — Там все вже для неї готове. Зачини її і вертайся: хочу з тобою побалакати.
Едді вивів міс Блендіш із кімнати. Коли вони піднімалися сходами, Едді сказав:
— Стара не жартує, бебі. Вона навіть гірша за Сліма, тож остерігайся її.
Міс Блендіш нічого не відповіла, вона була пригніченою і наляканою. За кілька хвилин Едді приєднався до Дока та Флінна, що вже були у кімнаті Ма. Воппі послали в місто дізнатися новини.
Едді хлюпнув собі віскі та сів на бильце крісла.
— Куди це запропастився Слім?
— Пішов спати, — відповіла Ма. — Облишмо його, я хочу поговорити з тобою та Флінном. Ви чули, що я сказала дівчині, аби та не наривалась на неприємності? Те саме стосується й вас. Жоден із банди не створюватиме собі проблем через гарну дівчину. Якщо я помічу, що хтось із вас цікавиться нею, то ви про це пошкодуєте. Не одна банда розвалилася через жінку — а не тому, що її накрила поліція. І я не дозволю вам, хлопці, чубитися через неї. Дівчині ви дасте спокій. Зрозуміло?
Едді презирливо вишкірився.
— Сподіваюсь, те саме стосується і Сліма?
— Слім не цікавиться жінками, — сказала Ма, зиркнувши на Едді. — Він надто розсудливий для цього. Якби ви більше думали про роботу і менше бігали за спідницями, було б набагато краще. Це стосується не тільки Воппі, але й тебе, — Ма поглянула на Флінна, який тривожно завовтузився. — То ви мене зрозуміли? Дівчини не чіпати.
— Я не глухий, — слухняно озвався Флінн.
— А ти, Едді?
— Я почув тебе з першого разу, Ма.
— Ну гаразд.
Ма потяглася за сигаретою і запалила її.
— Ця дівчина принесе нам мільйон доларів. Вона зникла близько опівночі. На цю мить Блендіш підняв на ноги всю поліцію, а ті — «федералів». Ми мусимо зателефонувати Блендішу і попередити, щоб він відкликав усіх своїх нишпорок і приготував для нас мільйон доларів готівкою — старими купюрами. Із цим не повинно виникнути проблем: він має гроші і хоче повернути доньку.