Культура, звичайно, функціонує в рамках громадянського суспільства, де вплив
ідей, інституцій та інших осіб здійснюється не через домінацію, а, згідно з
Ґрамші, через згоду. Але в кожному не тоталітарному суспільстві певні культурні
форми мають перевагу над іншими, так само й певні ідеї є впливовішими, ніж
інші; таку форму культурного лідерства Ґрамші ідентифікує як гегемонію —незамінне поняття для зрозуміння культурного життя на індустріальному Заході.
Саме гегемонія або, радше, результати активно задіяної культурної гегемонії
надають орієнталізмові тієї тривалості та сили, про які я вже говорив.
Орієнталізм недалеко відійшов від того, що Деніс Хей називає ідеєю Європи 3, маючи на увазі колективне поняття, яке ідентифікує «нас», європейців, у
протиставленні до всіх «тих», хто не належить до європейців, і справді є всі
підстави твердити, що головним складником європейської культури є саме те, що
зробило цю культуру гегемоністською як у самій Європі, так і поза її межами, —тобто ідея про європейську ідентичність як вищу супроти всіх неєвропейських
народів та культур. У цьому ж таки контексті маємо гегемонію європейських
уявлень про Схід, які віддзеркалюють європейську вищість над східною
відсталістю, загалом відкидаючи всяку можливість того, що більш незалежний або
більш скептичний мислитель сформує собі інші погляди на цю проблему.
У цілком послідовний спосіб орієнталізм залежить, коли формує свою стратегію, від цієї гнучкої позиційної вищості, яка
надає змогу західноєвропейцю входити в будь-які взаємини зі Сходом, за всіх
обставин зберігаючи {19} свою відносну перевагу. І хіба могло бути інакше, а
надто в період неймовірно високого європейського злету, починаючи від пізнього
Відродження і по нинішній час? Учений-натураліст, філолог, місіонер, купець, солдат — усі вони могли бути на Сході або міркувати про Схід, тому що вони могли
бути там або міркувати про нього, не наражаючись на ризик того, що Схід у
цьому їм перешкодить. Під загальним прикриттям дуже поверхового знання про Схід
і під парасолькою західноєвропейської гегемонії над Сходом протягом періоду, що
почався з кінця вісімнадцятого сторіччя, утворився складний образ Сходу, придатного
для вивчення в академіях, для виставлення в музеях, для реконструкції в
колоніальній адміністрації, для теоретичного ілюстрування в антропологічних, біологічних, лінґвістичних, расових та історичних тезах про людство та всесвіт, для наведення прикладів у економічних та соціологічних теоріях розвитку, революції, культурної особистості, національного чи релігійного характеру. Крім
того, умоглядне дослідження орієнтальних реалій більш-менш виключно
ґрунтувалося на окремішній західноєвропейській свідомості, з несхитного
центризму якої і виник світ Сходу, спочатку на основі загальних ідей про те, кого і що можна вважати східним, далі — згідно з деталізованою логікою, що
керувалася не так емпіричною реальністю, як системою бажань, пригнічень, інвестицій та проектів. Якщо ми можемо вказати на великі орієнталістські праці, позначені духом справжньої науки, такі, як «Арабська хрестоматія» Сильвестра де
Сасі або «Розповідь про побут та звичаї сучасних єгиптян» Едварда Вільяма
Лейна, ми будемо змушені також зазначити, що расові ідеї Ренана та Ґобіно
виникли з цього самого імпульсу, як і багато порнографічних романів
вікторіанської доби (див. аналіз «Хтивого турка», здійснений Стівеном Маркусом 4).
І все ж таки, знай, доводиться запитувати себе, що
має більшу вагу в орієнталізмі: система загальних ідей, які нехтують величезну
масу емпіричного матеріалу — і хто став би заперечувати, що ці ідеї наскрізь
просякнуті доктринами європейської вищості, всілякими різновидами расизму, імперіалізмом тощо, догматичними поглядами на «орієнтальне» як таку собі
умоглядну й незмінну абстракцію? — чи набагато розмаїтіша праця, здійснена
{20} зусиллями незліченних окремих авторів, здобутки кожного з яких можна
розглядати як окремий внесок у постановку та розв’язання проблем вивчення
Сходу? В якомусь розумінні ці дві альтернативи, загальна й конкретна, є двома
очевидними перспективами одного матеріалу: в обох випадках ми зустрінемося з
першопрохідцями в цій галузі, такими, як Вільям Джонс, і з великими митцями — як