– Агов, а де мій капелюх?! Капелюшок мій дорогоцінний!..
Виявилося – на підлозі під столом…
Доки Хаґ діставав звідти свою дорогоцінність, Неплюєв лівою рукою упіймав товариша за плече, правою дав йому середньої сили ляпаса (аби оговтався) і тицьнув під носа кулак. Та Вишняков і сам уже згадав, що непогано було б розібратися із капелюхом. Тому коли гість нарешті виповз з-під столу рачки, мовив розчаровано:
– Вибач, друже Хаґ, їхати зараз до Базеля мені все ж таки не можна. Бо про відпустку треба спочатку написати листа до Петербурга, потім дочекатися відповіді…
– А-а-а, листа!..
Капітан розчаровано кивнув, потім уважно оглянув капелюха (Неплюєв пхнув товариша кулаком у бік) і промимрив:
– Що ж… Лист – це я розумію… Роз-зу-мі-ю-у-у… Лист… Так, це важливо. Ду-у-уже важливо…
– Так-так, Вишняков залишиться тут, зі мною, – енергійно кивнув Неплюєв.
– Ну, то і я залишуся, – усміхнувся швейцарець.
– І ти?!
– Ну-у-у, ясна річ!
– А як же Базель?! А ці… як їх?.. Базельки… О – базелінки!..
– Базеліянки!!!
– Це сміш-шно!..
– Г-ги-и-и!..
Обидва резиденти розреготалися власному жартику, зате Хаґ раптом посерйознішав:
– Вони зачекають, нічого… А от я згадав-таки про одну справу… Про ду-у-уже важливу справу…
Він торкнувся капелюха і якось ідіотично всміхнувся.
– Що за справа така? – немовби так собі, між іншим поцікавився Неплюєв.
– А-а-а, отож, що справа!..
– Н-ну?..
– Е-е-е, ні-і-і, – швейцарець рішуче мотнув головою, – забагато знати хочете!
– А все ж таки?..
– Мені декого треба побачити тут, у Стамбулі.
– Кого саме?
– Пх-х-хе-е-е-е!!! Так я вам і сказав!..
Капітан замахав руками, від чого став схожим на людину, яка відганяє рій нав'язливих мух.
– А це… Це… Ой!.. Гик!.. – Вишняков проковтнув слину, та сказати щось путяще так і не зміг. Тоді ініціативу перехопив Неплюєв:
– Одне лиш хотів би знати: той незнайомець, до якого мені немає жодного діла – він як?..
– Що – «як»?..
– Він достойна людина? Чи так собі?..
– О-о-о, то є великий, великий, вел-лик-кий достойник! – швейцарець аж розплився у щирій посмішці.
– Ну, тоді пропоную випити за його здоров'я!
Побачивши, що Вишняков здивовано вирячив на нього каламутні очі, Неплюєв поспіхом тицьнув до рук гостя повний жбан настояного на родзинках хлібного вина[19] і проголосив:
– Н-ну-у, за здоров'я!..
– Здоров'я посла Вільнєва!!! – ревонув капітан Хаг і хвацько приклався до жбана… Як раптом коліна швейцарця підігнулися, і він як стояв, так і гепнувся на підлогу. Напівпорожній жбан розлетівся на друзки.
– Сл-л-лабак… – констатував Вишняков і розчаровано зітхнув: – Не зустрічав ще іноземця, здатного перепити нас, росіян.
– Замовкни, бовдуре! – зупинив його Неплоєв. – Краще зверни увагу, чиє ім'я проголосив цей ідіот, перш ніж знепритомніти. Що скажеш?..
– Ага-а-а, точно! – обличчя Вишнякова засяяло, немов масний млинець. – Він пив за здоров'я французького посла Вільнєва, а отже…
– Давай-но обшукаємо цього п'яничку, доки він не тямить себе, – запропонував Неплюєв, – а насамперед розберемося з капелюхом.
– О-о-о, точно!
Вишняков нахилився, проте не втримався на ослоні і впав на підлогу поруч з Хаґом. Неплюєв голосно і безсоромно вибатькував обох, сам підняв капітанського капелюха, якомога обережніше обмацав: за підкладкою явно відчувався папірець. Але патрати капелюха самотужки не наважився: після випивки трішки тремтіли пальці. Як би ненароком не пошкодити листа!..
– Ониську!.. Он-нис-с-ську-у-у-у?!
Челядник з'явився миттю. Резидент тицьнув йому капітанського капелюха і наказав:
– Давай-но подивись, що таке там зашите. Тільки диви мені – обережно патрай, обережно! Як зашите пошкодиш – зі спини ременів наріжу, сіллю притрушу…
Онисько був обережним, і за хвилину Неплюєв уже розгортав на коліні листа, знайденого під підкладкою капелюха. Читати французькою було важкувато, проте все ж таки (з п'ятого разу) резидент зміг розібрати наступне:
Париж.
8 березня 1730 року від Р.Х.
ЙОГО СВІТЛОСТІ
ПОСЛУ ВІЛЬНЄВУ
Люб'язний пане посол!
Подавець сього послання, капітан швейцарської гвардії Його Королівської Величності Луї XVЯкоб Хаґ отримав від мене таємне доручення, а саме: підготувати ґрунт для прибуття до Стамбула амбасадора месьє Григора Орлі – сина шефа козацької нації месьє Філіппа Орлі, який перебуває під вартою в Салоніках. З тією ж метою Вам належить забезпечити візит капітана Якоба Хаґа до султана Ахмеда, а по приїзді месьє Григора Орлі – всіляко сприяти налагодженню контактів між: останнім та шефом Османської імперії задля забезпечення довготермінових інтересів Франції на півдні Європи та Близькому Сході.