Выбрать главу

Жалюгідні та бліді від переляку, резиденти мовчки позирали то один на одного, то на столичного посланця. Заговорили, лише коли гість почав вимагати пояснень їхньої безглуздої поведінки. Заговорили одночасно, тицяючи один на одного відстовбурченими вказівними пальцями, бризкаючи слиною.

– Мо-о-ов-ча-а-а-ти-и-и!!! – ревонув розлючений гість, коли сенс пояснень дійшов до його свідомості. – Нумо стулили пельки!!! Оби-ид-ва-а!..

Резиденти замовкли, боязко втягнувши голови у плечі.

– То ви хочете сказати, що так званий капітан Якоб Хаґ, який насправді є амбасадором козаків-бунтівників Григорієм Орликом, уже побував тут, у Стамбулі?..

Вони мовчки кивнули.

– А також, що він побував тут, у нашій резиденції?..

Нові кивання.

– Більш того – їв і пив з вами, роззявами, йолопами, нікчемами, за рахунок російської казни?..

Резиденти потупили погляди.

– І ви йому заплатили… Заплатили казенним російським золотом за те, що він допомагатиме вам, сучим вилупкам, схопити самого себе?! І за нібито відомості про переговори з французьким послом Вільнєвим та султаном Ахмедом Третім – а ці перемовини відбувалися просто у вас під носом… причому з вашого ж благословення!..

Бідолашні резиденти готові були провалитися крізь землю.

– Та-а-а-ак?! – гримнув гість.

– Ва-а-а!.. Ва-а-а!.. Ваша милосте, помилуйте!.. – Вишняков і Неплюєв кинулися посланцеві в ноги.

– Хто привів його сюди?! Хто з ним перший познайомився?!

– Він!.. – Неплюєв тицьнув пальцем на Вишнякова, нарешті зрадівши з тієї обставини, що першим зустрів самозванця саме той.

– Але ж саме ти сказав мені, що нібито до Єрусалимського патріарха прибув вельми цікавий та ексцентричний тип!..

– А ти!..

– Ні – ти!..

– Замовкніть!!! – знов ревонув гість. – Обидва ви варті один одного, швабр-р-ри пустоголові!..

– Ваша милосте!..

– А зараз цей зрадник куди подівався?!

– Відплив на англійському поштовому судні зустрічати амбасадора Григора Орлі…

– Тобто себе самого?!

– Ой, звісно ж, що ні!..

– То запитую вдруге: куди подівся цей огидний мерзотник?!

– Полишив Стамбул на англійському поштовому судні…

Описати гнів гостя було просто неможливо. Коли він нарешті видихнувся, то мовив знесилено:

– Як з вами вчинити, вирішимо потім, а зараз…

– Ва-а-а!.. Ва-а-а-ша-а-а!..

– Та й не я вирішуватиму, що з вами робити. Зараз же доведеться попрацювати в іншому напрямі, причому терміново.

Гість пройшовся кімнатою туди-сюди, впав на стільця біля стіни і мовив стомлено:

– Отже, буквально під вашим носом молодший Орлик успішно провів переговори з султаном Ахмедом. Можна вважати, що антиросійська коаліція склалася… Вихід один-єдиний – терміново дестабілізувати ситуацію в Османській імперії: лише тоді коаліціянти не зможуть скористатися усіма перевагами свого підлого союзу.

Посланець озирнувся на смертельно переляканих резидентів і спитав:

– Відповідайте негайно, чи маєте на прикметі когось із місцевих, хто готовий виступити організатором противладного заколоту?

– Є тут один підходящий тип, – несміливо мовив Неплюєв.

– Так-так, лідер тутешніх консерваторів Патрона-Халім…[20] – додав Вишняков. – Тільки його послуги коштуватимуть…

– Я не запитував про ціну, я хотів з'ясувати ситуацію у принципі, – процідив крізь зуби гість. – Скільки б не коштувала нам термінова організація антисултанського заколоту, то все одно вийде дешевше, ніж повномасштабна війна проти антиросійської коаліції.

Він подумав трохи і додав:

– Мабуть, це єдиний швидкий і по-справжньому ефективний вихід із ситуації, що склалася… У цьому напрямі й почнемо працювати. Причому негайно – чуєте, ви, ідіоти жалюгідні?!

Й суворо подивився на геть переляканих резидентів.

Глава 5

Перипетії купецького життя

13 квітня 1759р. від Р.Х.,

Франкфурт-на-Майні, вул. Оленячий брід,

ставка військового губернатора французів графа

Teaде Тораса де Прованса

Вже похмурий вечір змінився напруженою, сповненою тривоги ніччю, а попри наполегливі рекомендації французьких штабістів, Йоганн Вольфганг навіть не думав забиратися до себе. Хлопчина сидів просто на підлозі під дверима кімнати, до якої декілька годин тому Кароль заніс пораненого польного маршала Орлі…

Йоганн Вольфганг все не міг збагнути, за яку з воюючих сторін вболіває більше. З одного боку, французи були окупантами. Попервах хлопчина якщо й не зневажав їх відверто, то ставився з певною пересторогою. Тож у глибині душі бажав якнайшвидшої перемоги загалом військам Фрідріха Великого і зокрема армії принца Фердинанда Брауншвейзького, що наступала на Франкфурт, в якому його дід був бургомістром. Але ж з іншого боку…

вернуться

20

У 1730 році під час повстання у Стамбулі консерватори на чолі з Патрона-Халімом вбили султана Ахмеда III (див. Хронологічну таблицю).