Як і слід було очікувати, все скінчилося аж ніяк не на користь купців: на великому відтинку караванної стежини і обабіч неї деінде були розкидані трупи людей і тварин. Жодної живої душі не залишилося…
Окрім них – двох боягузів!!!
Струшуючи кулаками у повітрі, де Брусі кинувся до персіянина:
– Ну то як, месьє боягузе, задоволені ви результатом?!
– Тобто?.. – спокійно перепитав Даріуш.
– Невже не бачите, що ви накоїли?!
– Я накоїв?.. Я?!
Борода персіянина ледь помітно здригнулася, проте у невірному місячному сяйві не можна було розібрати, сміється він чи просто дивується.
– Авжеж ви, хто ж іще!
– А мені здається, що то розбійники напали на караван, тоді як я всього лише…
– Ви, месьє, завадили мені допомогти караванникам поперерізати горлянки тій наволочі!..
– Ви серйозно так вважаєте?
– Абсолютно серйозно!!!
Персіянин трохи помовчав, обдумуючи відповідь, потім мовив обережно:
– А як же інтереси Франції?..
– При чому тут інтереси моєї батьківщини?!
– У нас на Сході є така притча: краще бути живим собакою, аніж дохлим левом.[21]
– Дурниці!
– Зовсім ні. Адже живий собака може відігнати надокучливих мух, які кусають його, тоді як дохлий лев не може зробити навіть такого. Хоча за життя він був і хоробрішим, і могутнішим від собаки.
– Ну-у-у… не знаю, не знаю, – де Брусі знизав плечима. – Але поясніть, будь ласка, яким чином живий пес і дохлий лев асоціюються у вас із моєю батьківщиною?..
– Незадовго перед нападом горлорізів ви так настирливо нагадували мені про священну необхідність служіння французькій короні, що я мимоволі заслухався. Тому запитую ще раз, що краще: бути дохлим левом чи живим собакою? Себто накласти головою посеред малоазійської пустелі під час нічної сутички з місцевими розбійниками чи залишитися серед живих і продовжувати віддану службу Його Величності королю?
– Та я би цим негідникам!..
– Що саме ви зробили б, цікаво дізнатися? Продемонстрували б колір вашої крові?..
У голосі Даріуша все ж таки проскочили саркастичні нотки, що аж ніяк не сподобалося запальному французу.
– Навпаки – перевірив би на них гостроту свого клинка!!! Тоді як тепер!.. Тепер!..
– Тепер, месьє де Брусі, ви маєте змогу продовжувати своє віддане служіння французькій короні… аж до того моменту, коли наші життєві шляхи розійдуться остаточно.
– Мені так здається, месьє Даріуш, ви занадто високої думки про власну персону.
– Аж ніяк. Просто у потрібний момент поруч з вами не буде достатньо холоднокровної людини, яка змогла б утримати вас від хибного кроку в нікуди.
– Ну, знаєте!..
– Хіба батьки не навчили вас у дитинстві оминати зайві перепони, щоб не збиватися з головного – вірного шляху?
Де Брусі вже й рота відкрив, знов збираючись дорікнути персіянину, як той мовив:
– А жертвувати менш значущим заради більш значущого навчили?!
Цього вже француз не стерпів. Виструнчившись і з викликом задерши підборіддя, він запитав:
– Скажіть мені одне-єдине, зробіть таку ласку: ви дворянин чи ні?
– Прошу?..
– Чи шляхетного роду ви, месьє Даріуш? – процідив де Брусі крізь зуби.
Персіянин якось загадково посміхнувся й мовив:
– Щодо французького дворянства, то ви мусите розуміти, що я не маю такої честі…
– А як щодо вашого тамтешнього?..
– Тобто?
– Ну-у-у, як там щодо вашої Персії? Яке ваше достоїнство за тамтешніми законами?
– Невже ви збираєтеся викликати мене на дуель? – здивовано запитав у відповідь Даріуш.
– А якщо навіть так?! – не витримавши напруги, француз зірвався на крик.
– Битися на тому самому місці, де ватага розбійників тільки-но повипускала тельбухи усім до одного караванникам… – Персіянин якось невиразно мугикнув, але одразу ж посерйознішав: – У такому разі, месьє де Брусі, змушений нагадати про вашу роль у нашому поході.
– Не зрозумів?..
– Вам наказано супроводжувати мене й намагатися вберегти від будь-яких неприємностей, а не ставати самому джерелом тих-таки неприємностей. Хіба ж ні?
– Месьє Даріуш!!!
– Що?..
– Месьє Даріуш!.. Либонь, ваше життя і справді являє високу цінність для французької корони…
– Тому я й намагаюся будь-що уберегти свою голову для того, кому служу. І вам, де Брусі, раджу поводитися так само.
– Але ж кинути у біді товаришів – то є безчестя!
– Не менш безчесно розпоряджатися тим, що вам не належить.
– Що-о-о-о?! Та як ви тільки смієте!..
21
Насправді то є скорочена цитата із Старого Заповіту: «Хто перебуває між живими, той має ще надію, оскільки і псу живому краще, ніж мертвому леву» (Екл., 9:4), – вона ж у своєрідній манері обігрується Даріушем і надалі.