Тільки як опинишся тут, у жодному разі не заходь, будь ласка, до мого стамбульського будинку: ймовірно, тут усі будуть мертвими. Умантаньському ж будинку тебе зустрічатиме Кемаль – ти знаєш цього хлопця, він по-собачому відданий своїй господині, тож: нехай надалі служить тобі. Решта служників, сподіваюся, повмирає від чуми разом зі мною – отже, ніхто не зможе виказати тебе лютому твоєму ворогу Неплюєву або ж його підступним прислужникам.
Прощавай же навіки, кохання мого змученого серця! Не згадуй лихим словом зрадницю Лейлу – адже на вівтар нашого недовгого, але палкого кохання я приношу достойну жертву: і себе саму, і разом зі мною – всіх моїх челядників, окрім юного Кемаля.
Відтепер і назавжди безроздільно твоя
Лейла
У кімнаті було тихо, як у глибокій могилі…
Немовби холод могили незбагненним чином переповз сюди через жахливий лист, принесений підлітком з конаючого від чуми дому.
Тільки смолоскипи зрідка потріскували, нагадуючи, що насправді всі присутні й досі живі.
– То що ж нарешті сталося, месьє Даріуш? – знов поцікавився занепокоєний де Брусі. – Можете ви нарешті сказати, чи й надалі гратимемося у мовчанку?..
Уявний персіянин перевів на нього погляд очей, сповнених сліз.
Похитнувся, але на ногах встояв.
Зігнув верхню частину аркуша, ретельно відірвав її, підійшов до одного із смолоскипів і тицьнув у полум'я.
Паперову смужку миттю огорнув вогняний спалах, вона кометою впала на підлогу.
Уявний персіянин одразу ж затоптав полум'я й розтер ногою попіл, потім простягнув листа французу.
– Прочитайте самі, будь ласка.
– А що це ви зробили таке, якщо не секрет?
– Нічого особливого.
– І все ж таки?..
– Просто знищив ту частину, де було написано моє справжнє ім'я.
– О-о-о, то ви у нас не месьє Даріуш?
– Звісно, що ні. Цього пана звуть Мехметом.[24]
Уявний персіянин недоброзичливо позирнув на підлітка і вкотре похвалив себе: справді, молодець він, що жодного разу не назвав справжнього свого імені у присутності служників його коханої.
Погано лише, що сама Лейла те ім'я знала…
Надалі доведеться бути ще обережнішим.
– Овва! Отже, месьє Мехмет?..
– Так, – підтвердив Григорій і знов простягнув листа французу.
– Що ж, месьє Мехмет, радий познайомитися! Дуже радий, – саркастично мовив де Брусі. Потім взяв листа й почав читати.
І одразу ж спохмурнів.
– Отже, як виявилося, я таки мав рацію: ця Лейла є російською шпигункою…
– Була… – виправив його уявний персіянин.
– Вона заманила вас у пастку…
– Заманювала…
– Облиште нарешті, месьє Даріуш… Тобто перепрошую – месьє Мехмет!
Француз вклонився з підкресленою шанобливістю.
– Це ви облиште ваш ядучий тон, де Брусі! Адже вона померла.
– І ви тому повірили?! Наївний!..
Раптом у кімнаті пролунав глухий стогін. Перш ніж француз зрозумів, що й до чого, уявний персіянин блискавичним рухом вихопив з піхов свою криву шаблю, зробив випад, приставив вістря клинка до горлянки підлітка й проскреготав:
– Нумо кинь цю штуку!
Кемаль відвів правицю далеко убік, проте його пальці продовжували міцно стискати кинджал.
– Негайно!..
Кинджал випав з руки і ткнувся вістрям у підлогу.
– То він підісланий вбивця!.. – розгублено промимрив де Брусі.
– Це він вбивця!
Намагаючись не поворухнути головою, щоб шабля не порізала його горлянку, Кемаль повільно вказав відстовбурченим пальцем правої руки на Григорія.
– Негіднику, як ти смієш!..
Француз обійшов уявного персіянина і став так, щоб одночасно бачити і його, і підлітка. Він відверто не розумів, чому його супутник не вб'є цього підступного Кемаля.
– Моя пані Лейла померла через пана Мехмета, за те я його ненавиджу! – мовив між тим підліток.
– То вона все ж таки померла? – У голосі уявного персіянина відчувалася болюча туга.
– Так, пане Мехмет. Ранком пані Лейла відіслала мене з листом і грішми у порт, проте з-за чуми там уже запровадили карантин. Я спробував повернутися назад: пані Лейла мусила знати, що жоден корабель або човен не може відбути до Мантаня. Проте коли підійшов до нашого будинку, то побачив, що на усіх вікнах повивішувані чорні хустки.[25]
Удаваний персіянин заскреготав зубами, підліток тим часом мовив:
– Великий Аллах був милостивим до нас, бо чума спочатку оминула будинок моєї пані. Проте я знаю – вона помолилася, і Великий Аллах зняв із дому Свій святий захист. І там усі загинули! Усі вони – разом з моєю пані Лейлою…