– Слушне зауваження, – ворухнув лівою бровою французький посол. – Отже, повернімося до зовнішньої політики Російської імперії.
– Повелитель правовірних також добре розуміє небезпеку стратегічного курсу всіх російських правителів, безвідносно до віку і статі, – з поважним виглядом мовив великий візир. І також замовк: мовляв, Османська імперія не менш велична, ніж Франція… До того ж, перемовини відбуваються на його території! А тому…
Григорій зрозумів, що давати зобов'язання доведеться насамперед йому, як уповноваженому представникові Швеції та Криму.
– А отже, розуміючи згадану небезпеку не меншою мірою, ніж Його Королівська Величність Луї П'ятнадцятий та повелитель правовірних, одразу після реставрації на польському столі претендента Станіслава Лещинського, шведське військо розпочне наступ на Санкт-Петербург, тоді як кримський хан водночас вдарить на Астрахань, а запорозькі козаки піднімуть повстання на Січі, – як-найневимушеніше сказав гетьманич.
– А якщо… – почав було Ваган-паша.
– Я звик відповідати за свої слова, – чітко відкарбував Григорій.
– Так, але ж…
– Зрештою, мій високоповажний батько досі залишається бранцем повелителя правовірних.
– Так, і нехай сива гетьманська голова стане гарантією того, що привезені моїм сином відомості є достеменними.
Григорій ледь утримався від протестного вигуку. Самому викликатися у гаранти?! Чи не занадто ризиковані слова злетіли з батькових вуст…
Проте один-єдиний пронизливий погляд визнаного козацького вождя миттю остудив його порив. «Не гарячкуй, Грицю, все гаразд!» – немовби читалося у мудрих очах Орлика-старшого. Тож гетьманич покірно промовчав.
– Якщо так… Гаразд, військо повелителя правовірних вдарить від Молдавії по землях Украйни з тим, щоби підтримати козацьке повстання й забезпечити повернення гетьманської булави від Данила Апостола до рук нашого гаранта.
Проте, аби зобов'язання Османської імперії не видавалися таким собі рахат-лукумним «даруночком», великий візир поквапився додати:
– Звісно, військо повелителя правовірних розпочне наступ одразу після удару шведів на Санкт-Петербург, а кримців – на Астрахань. І ні в якому разі не раніше, ніж відбудеться реставрація претендента Станіслава Лещинського.
Тепер усі дивилися на месьє Вільнєва: яким буде його слово?..
– Король Август Другий помер, – тільки й мовив французький посол.
І знов заходився роздивлятися випещені нігті.
Тепер уже на правій руці.
– Мир його душі, – зітхнув Григорій, коли мовчанка зробилася просто нестерпною.
– Либонь, ліпшого моменту для реставрації годі й чекати, – виручив сина Пилип Орлик.
– Так-так, для вашої реставрації момент справді найкращий, – месьє Вільнєв посміхнувся якось натягнуто. – Франція пам'ятає провідну ідею «Меморіалу», що його месьє Григор Орлі презентував на засіданні «Секрету короля» ще торік[33]. Чудово пам'ятає…
– Йдеться насамперед не про передачу гетьманської булави мені, а про реставрацію претендента Станіслава Лещинського – тестя Його Королівської Величності Луї П'ятнадцятого. Адже якщо саме небо прибрало останнього короля зі столу Польщі, то…
Куточок рота месьє Вільнєва ледь помітно сіпнувся.
– Що ж, мушу визнати: Франція була б зацікавлена мати дружнього їй Божого помазаника на польському столі, – неохоче промимрив він. – А от щодо вашої Украйни…
Тепер настала черга старого гетьмана витримувати напружені погляди. Пилип Орлик звівся на прямі якомога бадьоріше й мовив просто:
– Присягаюся, що козацька держава у дружньому союзі з усіма зацікавленими сторонами гідно виконуватиме взяті на себе зобов'язання щодо обмеження московських апетитів, якщо…
– «Якщо»?! – великий візир подався уперед.
– І ви ще насмілюєтеся висувати нам умови?
Ці слова прозвучали доволі прохолодно, все-таки відчувалося, що месьє Вільнєв вельми неприємно вражений «нахабством» османського бранця.
– Якщо сторони, зацікавлені у встановленні миру, спокою та злагоди в Європі, не порушуватимуть прав і свобод козацької Украйни, – уточнив Пилип Орлик, знов сідаючи на місце.
Французький посол і великий візир одночасно зміряли гетьмана уважними поглядами з ніг до голови, потім Ваган-паша мовив доволі неприязно:
– Цього разу нога кримців навіть не торкатиметься українських меж, оскільки їхня мета – Астрахань. Тож гетьман може заспокоїтися: татари не чинитимуть свавілля, що минулого разу зашкодило козацьким планам…[34]
– А надалі, по завершенні походу?
33
2.02.1732 року на засіданні таємного кабінету «Секрет короля» в Дуврі Григорій Орлик запропонував «Меморіал» з ідеєю створення незалежної Української держави, підтриманий маркізом де Шовленом і державним секретарем Гаксвілом (див. Хронологічну таблицю).
34
Однією з причин провалу визвольного походу 16-тисячної українсько-польсько-татарської армії, що під проводом Пилипа Орлика намагалася очистити Україну від росіян у 1711 році, стала свавільна поведінка татар щодо українського населення, в результаті чого місцеве населення швидко налаштувалося проти всього зведеного війська (див. Хронологічну таблицю).