– А мій батько?
– Повторюся: Його Королівська Величність Станіслав був незворушно-спокійним. Дослухавши мій рапорт до кінця, схопив недописані папери, широким жестом жбурнув їх у камін і мовив: «Що ж, пане Орлику, маєте рацію: не варто сидіти у Варшаві! Пропоную невеличку прогулянку на морське узбережжя – там відпочивати краще. Гадаю, ви складете мені компанію?»
– Так і сказав? – здивувалася Марія Аделаїда.
– Достеменно так, Ваша Величносте!
– Чому?..
– Гадаю, щоб трохи розрядити ситуацію. Бо якби почав метушитися, кричати: «Московити з'явилися, треба тікати якнайшвидше!» – то тим самим тільки примножив би панічний настрій переляканого охоронця. Тоді як запропонувавши прогулянку на узбережжя – продемонстрував, що нічого жахливого не сталося, а боятися московитів не так уже й варто. Той боягуз-охоронець одразу зрозумів усе, припинив удавати наполохану дівицю і навіть виструнчився, груди колесом викотив.
Тоді Його Королівська Величність Станіслав подзвонив челядникам, які допомогли королю перевдягнутися для дороги. Потім усі ми пішли надвір, причому Кароль і передані під його команду охоронці прикривали ар'єргард королівського почту. Подали королівський дормез[36], і ми спокійно відбули у Данціґ, якого й досягнули через два дні. А ще через два дні спішно скликаний на вимогу московитів сейм переобрав королем курфюрста Августа Саксонського[37]. Мої побоювання підтвердилися: тільки-но на берегах Вісли заблищали багнети російських рушниць, думка сенаторів щодо найкращої кандидатури польського короля одразу змінилася на діаметрально протилежну.
Орлик продовжив розповідати про те, як вони жили у Данціґу, очікуючи на іноземну допомогу, і як повернулися назад до Франції, коли зрозуміли, що втілитися у життя цим планам не судилося. Коли ж він нарешті замовк, Марія Аделаїда підвелася, попрямувала до вікна і подзвонила, викликаючи чергову фрейліну. Потім сказала:
– Наскільки мені відомо, мій вінценосний чоловік щедро оплатив ваші послуги щодо невдалої спроби реставрації мого батька на польському столі. Чи задоволені ви тією платнею, месьє Орлі?
– Більш ніж задоволений, Ваша Королівська Величносте! – Григорій схилився у шанобливому поклоні. – Адже йдеться більше, ніж про гроші[38] – про свободу для мого шляхетного батька!
– Чула, нібито Фрагонар збирається написати ваш портрет, – Марія Аделаїда не запитувала, проте констатувала. – Я і від себе вирішила зробити невеличкий подаруночок відважному шевальє, який взявся прислужитися шляхетній сім'ї Лещинських…
Двері розчахнулися, і чергова фрейліна внесла невеличку мініатюру із зображенням королеви, оздоблену самоцвітами.
– Прийміть цей портрет на знак безмежної вдячності Марії Аделаїди Савойської. Можете звертатися до мене у будь-якій скруті чи в радості. Знайте, що ми у боргу перед вами.
– Дякую, Ваша Королівська Величносте!
І Григорій шанобливо поцілував простягнуту йому випещену білу руку з довгастими тонкими пальцями.
Глава 7
Гендляр, прочанин, масон
Друга половина червня 1759 р. від Р.Х.,
Франкфурт-на-Майні, вул. Оленячий брід,
ставка військового губернатора французів графа
Teaде Тораса де Прованса
– Ваша світлосте!
Месьє Орлі відірвав погляд від паперів і подивився на Кароля, який завмер біля порога у нерішучій позі.
– Знов малий до вас проситься.
– Гаразд, братику, нехай зачекає ще… – граф ковзнув поглядом по паперах, – …ще сім хвилин. Мені того вистачить. Тоді зайдеш разом з Йоганном Вольфгангом, забереш листа – і як зазвичай… Все, давай-но я нарешті завершу писати, будь ласка.
Сім хвилин пролетіли непомітно. В ту саму мить, коли Григор Орлі почав капати розтопленим зеленим воском на зворотний бік складеного листа, зі сходів долинули часті кроки, потому до кімнати влетів радісний хлопчина й вигукнув:
– Ось мій вірш, гер генерал! Я написав!..
Граф прихильно кивнув гостеві, потім приклався до невеличкої воскової калюжі перснем, віддав запечатаного листа Каролю і поцікавився:
38
Окрім діаманта вартістю 10000 екю, Луї XV нагородив Григорія.
Орлика графським патентом на ім'я кавалера де Лазіскі, а придворний живописець Фрагонар дістав оплачене замовлення на виконання його портрета. Але найголовніше полягає в тому, що султан мав звільнити гетьмана Орлика з тим, щоб він все ж таки очолив козацьке повстання (див. Хронологічну таблицю).