– Смотри у меня, вдругорядь чтоб и носа твово тут близко не было, морда татарская!!! – гукнув на прощання кухар. – А сунешься – так уж не взыщи! Уж я тогда позабочусь, чтоб нос-то тебе быстренько укоротили… Понял, сволочь?!
Отже, після вчорашнього побачення з паном полковником Григорій спокійно, неквапом, з надійним супроводом безперешкодно відбув з Сорочинського ярмарку – чого він, власне, і домагався! Солдати-московити нічим не заважали уявному татарину, а коли вивезли «Ахмедку» у чисте поле верст за десять від торговища, то повернули собі назад, наостанок нагадавши розпорядження кухаря: ніколи й носа не совати сюди!..
Виконати це було тим легше, що Григорій серцем відчував: рідною українською землею випало подорожувати востаннє. Справді, на що іще можна сподіватися, коли запорозькі козаки усі до єдиного присягнули на вірність цариці Анні Іоанівні?![42] Гетьманич пригадав, скільки всього сталося протягом останніх місяців…
Реставрація Станіслава Лещинського провалилася – так. Здавалося, попередня широка домовленість, досягнута у травні минулого року в кабінеті великого візира Ваган-паші, втратила чинність… Як раптом – несподівана звістка: помер гетьман Данило Апостол!!! Це означало, що ненависна Московія позбавилася слухняної маріонетки, яка номінально керувала поневоленою Украйною. Такого шансу не можна було втрачати – на сцену належало будь-що вивести гетьмана у вигнанні Пилипа Орлика!
Причому негайно!..
Тому в перший же день лютого Григорій відплив з Тулона до Стамбула, везучи при собі листа короля Його Королівської Величності Луї П'ятнадцятого до кримського хана (звісно, послання було написане на шовковій тканині та зашите у підкладку камзолу). У листі містилася беззаперечна вимога Франції: звільнити гетьмана Пилипа Орлика і підтримати козацький виступ потужним ударом по всьому півдню володінь московитів. Григорій не мав жодних сумнівів: його товариш дитинства Каплан-Гірей так і зробить! Адже він давно висловлював готовність до сепаратних дій, а тепер, озброївшись наполегливою вимогою французького монарха, розпочне війну ще охочіше.
А далі… Далі, якщо кримський хан не забариться виступити проти могутньої імперії, Порта просто змушена буде підтримати свого васала: адже у разі поразки московита можуть заволодіти Кримом, що забезпечить їхній контроль над Чорним морем. А цього Османська імперія допустити не може, аж ніяк не може…
Спочатку все йшло дуже добре: як Григорій і очікував, Каплан-Гірей зустрів його з розпростертими обіймами, палко підтримав запропонований план дій. Та коли вже все здавалося вирішеним остаточно, коли залишалося тільки вдало реалізувати задумане, з поневоленої Украйни долетіла нова несподівана звістка: Запорозька Січ присягнула на вірність московській короні! Виборів нового гетьмана не відбуватиметься, керування українськими землями надалі здійснюватиме колегіальне Правління гетьманського уряду, підпорядковане санкт-петербурзькому Сенату!..
Сказати, що то була катастрофа, – це не сказати рівно нічого! Невимовна туга, біль, образа, щире абсолютне нерозуміння того, що це коїться на білому світі, – усі ці почуття одночасно краяли серце гетьманича. Як загалом подібне могло статися?! Чому?! За які гріхи багатостраждальної козацької нації?! Чого варте слово запорозького кошового Іванця?! І невже козаки отак от запросто не захотіли дати самим собі раду, повернутися до старовинних добрих звичаїв… Зрештою – жити під справедливим правлінням гетьмана Пилипа Орлика, мудрого сподвижника славетного Івана Мазепи!..
Григорій марно шукав відповіді на всі ці запитання. Марно, бо серце промовляло одне, здоровий глузд – зовсім інше, а як усе відбулося насправді, можна було дізнатися лише тут, у рідній Украйні. Сюди й належало поїхати… Все одно, так чи інакше, але цієї небезпечної подорожі гетьманичу було не оминути: адже в нагороду за участь у польській справі Його Королівська Величність Луї П'ятнадцятий дарував шевальє Григору Орлі графське достоїнство. А для того, щоб королівські геральдисти виправили відповідний патент, необхідно було надати їм виписку про народження з церковної книги…
Так – Григорія хрестили у Батурині.
Так – колишня столиця Гетьманщини була вщент зруйнована ясновельможним князем Меншиковим на початку листопада 1708 року.
Так – уся слава міста пішла по вітру вогнем, димом і попелом.
42
Сталося це наприкінці зими або ж на початку весни 1734 року (див. Хронологічну таблицю).