– А як же бути із шведським гвардійцем?..
– Його Королівська Величність Карл Дванадцятий зарахував мене до своєї гвардії фенріхом ще тридцять сім років тому…[49] отже, на час зустрічі з вами я саме встиг дорости до капітана!
– А ім'я, ім'я?! Густав Бартель – що це за пташка така?
– Коли на тебе полюють, немов на ту ж таки пташку… або ж як на хижого звіра, краще назватися вигаданим іменем, ніж загинути від кинджала підісланого вбивці або згнити живцем у темних сирих казематах, чи замерзнути у далеких північних снігах.
– То на вас полювали вже у ті роки?
– Так.
– І хто ж саме, цікаво дізнатися?
– Козаки не мають ворога лютішого, аніж московський цар. У крайньому разі – тамтешня цариця.
– Ви сказали, «московський»?..
– Сучасні французи називають цього монарха російським імператором, я ж називаю так, як звикли називати усі ми – козаки.
Маркіза зміряла Григорія здивованим поглядом з голови до ніг і промимрила собі під ніс:
– Хм-м-м… Мав рацію Вольтер, називаючи вас дивною нацією.
Григорій розгублено знизав плечима: мовляв, чого ж тут дивуватися?..
– Ну гаразд, гаразд, припустимо, ви самі не вважаєте це аж таким незвичайним. Зрештою, то є ваша особиста справа.
Григорію сподобалося, що маркіза відповідає не тільки на його слова, але також на невисловлені вголос думки: безперечно, то є добра ознака!..
– Проте з ваших пояснень, люб'язний графе, випливає, що росіян з їхньою імператрицею ви ненавидите більше, ніж мене! Це справді так?
– Чом це я мушу ненавидіти вас, люб'язна пані маркізо, якщо прийшов до вас за порятунком?! – здивувався гість.
– Ах, облиште, будь ласка! – Вона скривила обличчя у зневажливій посмішці. – При тому, що ви з дружиною досі не зрадили одне одного, важко очікувати якогось іншого ставлення до фаворитки Його Королівської Величності Луї П'ятнадцятого! Адже ця клята Гризетка[50] тільки те й робить, що повсякчас розбещує монарха, підкладаючи під августійшу персону все нових і нових коханок в уславленому на всю Францію будиночку «Оленячий парк»! Хіба ж не про це думають нудні прибічники моралі, такі, як от ви з графинею ле Брюн де Дентевіль?..
– Ні я, ані моя кохана дружина в жодному разі не засуджуємо вашу світлість.
– Справді?
– Справді.
Їхні погляди схрестилися. Невідомо, що побачила у глибині світло-карих очей візитера маркіза, проте після тривалої паузи вона мовила:
– Що ж, графе, припустимо, я готова повірити вам. Припустимо, ви справді не засуджуєте поведінку королівської фаворитки…
– «При-пу-сти-мо»?.. – по складах вимовив Григорій. – Отже, ваша світлість разом з тим припускає, що я все ж таки можу бути нещирим лицедієм і навмисно вводити вас в оману?
Відбулася нова «дуель поглядів», після якої маркіза де Помпадур стомлено зітхнула:
– Гаразд, я майже повністю повірила у вашу щирість, шевальє Бартель… перепрошую – люб'язний мій графе! Перепрошую знов, я ще не звикла остаточно до вашого справжнього імені й титулу, що стало для мене дивною новиною.
– Нічого, нічого, то пусте, – поквапився заспокоїти її Григорій. При цьому подумав: «Якщо маркіза дозволяє собі подібні жарти, це теж добре: ймовірно, пані не гнівається, більш того – перебуває у трохи грайливому настрої».
– А тепер перейдемо до справи.
– Був би дуже вдячний за це, ваша світлосте!
– Отже, що саме змусило вас завітати у гості до маркізи де Помпадур? Якої вигоди для себе або своїх близьких ви очікуєте від всемогутньої королівської фаворитки, дозвольте дізнатися?
– Ва-а-аша світлосте!..
– Ах, графе, облиште, прошу! – Вона широко махнула рукою, немовби сіяч, який розсипає зерно на ріллю. – Врешті-решт, я мріяла про подібну кар'єру ще з дитинства.
– Так-так, я добре пам'ятаю пророцтво тієї ворожки… м-м-м… Ну от – забувся зовсім! Як там її звали, не підкажете?
– Мадам Феліція.
– О-о-о, точно, точно – мадам Феліція! Саме так.
Григорій завбачливо удав забудькуватість, хоча йому було відомо значно більше: наприклад – розмір пенсіону, який маркіза регулярно сплачувала прозорливій ворожці.[51]
– Отже, люб’язний графе, ставши королевою Франції, бодай і некоронованою, я таки досягла, чого прагнула. Відколи ж набула нинішнього статусу, ми неодноразово зустрічалися при дворі, проте ви жодним чином не натякнули на нашу найпершу зустріч, що відбулася понад два десятиліття тому, – хоча жінці лячно визнавати подібні речі…
Маркіза підібгала гарненькі губки й кинула побіжний погляд на величезне дзеркало у вибагливій рамі, що займало значну частину протилежної стіни.
49
Це сталося після травня 1715 року, у цьому званні Григорій Орлик брав участь в обороні фортеці Штральзунд (див. Хронологічну таблицю).
50
Швачка дешевого одягу, яка нерідко підзаробляла проституцією. Це презирливе прізвисько дали маркізі де Помпадур її високородні ненависники. Адже офіційно батьком Жанни-Антуанетти Пуассон вважався спійманий на крадіжці челядник, який до того ж кинув сім'ю. Неофіційно ж вказували на її багаторічного покровителя дворянина-фінансиста Нормана де Турнема, за племінника якого – д'Етіоля вона вийшла заміж у 1741 році (див. Хронологічну таблицю).
51
Вдячна маркіза де Помпадур справді сплачувала мадам Феліції пенсію аж до самої своєї смерті, що настала у квітні 1764 року (див. Хронологічну таблицю).