– Ви на що се натякаєте?! – Здається, уперше під час нинішньої аудієнції маркіза розсердилася по-справжньому.
– Я не натякаю, а стверджую, що після провалу польської справи Його Королівська Величність Луї П'ятнадцятий розчарувався не тільки у королеві Марії Аделаїді, але й у політиці як такій…
Побачивши, що маркіза де Помпадур знов збирається щось сказати, Григорій поквапився уточнити:
– Уклінно прошу вашу світлість не сприймати мої слова як особисту образу чи осуд, ба навіть як натяк на ваші стосунки з Його Королшською Величністю. Проте кому як не вам знати, що французький монарх прагне лише одного: легкого приємного товариства і необтяжливих розваг!..
– А якщо я вмію щедро обдарувати цим Його Королшську Величність, що у тому поганого?! – обурилася маркіза.
– Та абсолютно нічого!
– Тоді як зрозуміти…
– А так і розуміти, що обов'язків правителя з Його Королшської Величності все ж таки ніхто не знімав.
– Король на те й має міністрів і радників, аби вони допомагали…
– Проте останнє слово все одно було, є і буде за Його Королшською Величністю. Якщо ж поводитися нерозважливо, можна наробити небезпечних помилок. Особливо у політиці. А загострення стосунків між Францією та Пруссією, так само і наше зближення з Московією, що відбувається останнім часом, інакше не назвеш.
– Ви, графе, кажете таке, оскільки ненавидите Росію.
– Ненавиджу. І не приховую цього.
– Ну, от ви й зізналися!..
– Та зрозумійте ж нарешті, ваша світлосте: настільки різка зміна курсу Франції безжально ламає і без того нетривку рівновагу сил, що склалася нині в Європі! Результат може бути один-єдиний…
– Який же, якщо не секрет?
– Чому ж секрет… – зітхнув Григорій. – Незабаром розпочнеться війна, от і все!
– Війна?!
– Природно. Фрідріх Прусський нізащо не вибачить Австрії втягування у сферу своїх інтересів Франції, а отже, і наше неминуче зближення з Московією.
– І-і-і… як по-вашому, наскільки швидко це станеться?
– Як на мене, у найближчі років п’ять-шість. Отже, прошу зрозуміти вірно: на цей момент я хочу бути при ділі, а не байдикувати у власному замку.
– А ви певні, що вам загрожує відставка?
– Я більш ніж певен.
– Тобто?..
– Знаю абсолютно точно: австрійці чітко дали зрозуміти Його Королівській Величності Луї П’ятнадцятому, що саме ім’я графа Григора Орлі де Лазіскі надто дратує московитів, щоб допускати його присутність при монаршому дворі. Сталося це, коли Його Величність захотіли призначити мене послом у Туреччині[53]. Добре розуміючи, який протест з боку наших новітніх союзників може спричинити таке призначення, я поквапився якнайшвидше зняти свою кандидатуру. Та було надто пізно: австрійці висловили занепокоєння раніше. І щоб розвіяти їхні побоювання, Його Величність вирішили пожертвувати мною. до речі, Відню таке рішення дуже сподобалося.
– Звідки ви знаєте?
– Після провалу спроби реставрації короля Станіслава Лещинського я втратив будь-яку можливість навіть з’являтися на теренах рідної Украйни. а щоб не втрачати контролю над тамтешньою ситуацією, довелося подбати про розгалужену мережу таємних інформаторів. І не тільки у Московській імперії, до речі…
– В Австрії також, наскільки я розумію?
– Вірно. але не тільки в Австрії… Моя мережа значно, значно, значно ширша.
– Так-так, хоча я намагаюся утримуватись якнайдалі від подібних справ, але навіть до мене доходили дивні чутки про таланти ваших вихованців-розвідників.
Григорій мовчки вклонився. Тоді маркіза поставила питання руба:
– Хто вони – ваші люди?
– А от про це вашій світлості дізнаватися не варто.
– Чому?
– Бо ваша світлість не є членом таємного кабінету «Секрет короля».
– Отже, Його Величності ви все ж таки довіряєте більше…
– Природно. Проте члени «Секрету короля» знають лише імена ключових людей моєї мережі, а от яким чином на них виходити і тримати з ними зв'язок – про це відомо лише мені одному.
– То що, навіть Його Величності?!.. – знов обурилася маркіза.
– Я щиро хочу, щоб мережа моїх агентів працювала на забезпечення інтересів Франції. Проте якщо піду у відставку, то «Секрет короля», а разом із тим і Його Королівська Величність будуть позбавлені дуже цінної інформації. Занадто цінної в умовах майбутньої війни – я би навіть так сказав.
– Отже, війна розпочнеться неодмінно?
– Так.
– За участю Франції?
– Як же без нас!.. – щиро посміхнувся Григорій.
53
У ті роки фігура посла Франції у Туреччині вважалася ключовою на всьому Близькому Сході, а подібне призначення розглядалося, як найвища честь.