— Чому? — запитав Анжель.
— Думаю, вони мені не довіряли, — сказав Корнеліус. — Покличте Анну.
Анжель обернувся. Йому було зле, але він зробив два кроки й поклав руку Анні на плече. Анна нічого не тямив, а його очі. страшно дивитися. Очі ж Рошель були заплющені.
— Анно, — сказав Анжель. — Потрібен твій підпис.
— Що підписувати? — запитав Анна.
— Контракт на роботу в Екзопотамії.
— На будівництво залізниці, — уточнив Корнеліус.
Промовивши це, він знову застогнав, тому що шматки його стегна стукалися один об одного, створюючи неприємний для вух звук.
— Ви туди поїдете? — запитала Рошель.
Анна знову нахилився до неї і попросив повторити. Після цього сказав «так». Він понишпорив у кишені й витягнув ручку. Корнеліус простягнув йому контракт. Анна заповнив порожні графи й поставив внизу свій підпис.
— Дозвольте ми покладемо вас в машину й відвеземо в лікарню, — запропонував Анжель.
— Не турбуйтеся, — відповів Корнеліус. — Скоро приїде швидка. Віддайте мені контракт. Я справді страшенно задоволений.
Він взяв контракт і знепритомнів.
— Я не знаю, що робити, — сказав Анна.
— Доведеться їхати, — констатував Анжель, — ти підписався.
— Але я там страшенно нудитимуся, — відказав Анна. — Я буду там сам-один...
— Ти бачився з Корнеліусом?
— Він телефонував. Я маю їхати післязавтра.
— Це тебе дуже діймає?
— Та ні, — відповів Анна. — Це дасть мені змогу побачити країну врешті-решт.
— Ти не хочеш зізнаватися, — сказав Анжель, — але це тебе діймає через Рошель.
Анна здивовано поглянув на Анжеля.
— Правду кажучи, я про це не думав. Як уважаєш, я їй буду потрібен, якщо поїду?
— Не знаю, — відповів Анжель.
Він подумав, що якщо Рошель лишиться, то вони могли б бачитися час від часу. Очі в неї блакитні. А Анна скоро поїде.
— Знаєш що. — сказав Анна.
— Що?
— Ти маєш поїхати зі мною. Їм точно знадобиться кілька інженерів.
— Але я нічого не тямлю в залізницях, — заперечив Анжель.
Він не міг лишити Рошель, якщо Анна їде.
— Ти тямиш у них стільки ж, скільки я.
— Ти принаймні знаєш усе, що стосується каміння, завдяки своїй роботі.
— Я його лише продаю, — відказав Анна. — Повір мені, я на цьому взагалі не знаюся. Не обов’язково розумітися на тому, що продаєш.
— Але якщо ми обоє поїдемо... — затнувся Анжель.
— Та ну, — запевнив Анна, — вона знайде собі інших залицяльників.
— То ти в неї не закоханий? — запитав Анжель.
Щось незвично ворухнулося з боку серця. Він спробував затримати віддих, щоб це спинити, але воно було надто сильним.
— Вона красива дівчина, — сказав Анна, — але ж потрібно чимось жертвувати.
— Чому ж у такому разі ти так переймаєшся через від’їзд? — запитав Анжель.
— Мені там буде нудно, — відповів Анна. — Якщо ти поїдеш зі мною, ми знайдемо як розважитися. Ти не можеш поїхати? Чи це таки Рошель тримає тебе на місці?
— Звісно, ні, — відповів Анжель.
Боляче сказати, але нічого всередині не зламалося.
— До речі, — надумав Анна. — А якщо запропонувати Корнеліусові взяти її на роботу секретаркою?
— Хороша думка, — схвалив Анжель. — Я поговорю з Корнеліусом про це завтра, коли запитуватиму щодо роботи для себе.
— То ти таки наважився? — запитав Анна.
— Я так просто тебе не кину.
— Чудово, старий, — зрадів Анна. — От побачиш, нам там буде весело. Телефонуй Корнеліусові.
Анжель сів на Аннине місце й підняв слухавку.
— Отже, ми в нього запитуємо, чи Рошель може поїхати й чи можуть вони взяти на роботу мене?
— Так, звичайно, — сказав Анна. — Врешті-решт, жертв можна й уникнути.
Г
...Таке рішення ухвалили після жвавих дебатів; може бути цікаво дізнатися думку кожного з учасників дискусії.
Професор Жуйрук[16] кілька хвилин дивився на вітрину, неспроможний відвести погляд від яскравого відблиску, який розсіяно кидала опалова лампочка на поліровану деревину дванадцятило-патевого ґвинта. Сповнене радості, професорове серце бісилося й так вистрибувало, що грудина торкалася вісімнадцятої пари тимчасових брахіальних нервів. Жуйрук відчинив двері. У крамниці приємно пахло свіжорозпиляним деревом. По кутках лежали маленькі шматки бальзи, тсуги, гемлоку й гікорі всіх можливих форм і цін. У вітринах було виставлено кулькові підшипники, літальні механізми й безіменні кулясті предмети, які торговець називав колесами, бо ті мали маленьку дірку посередині.
16
В ориґіналі «відкуси руку» — персонаж, що перекочував в «Осінь в Пекіні» з «Шумовиння днів».