— Ходімо, — сказав Крюк.
Вони підвелися й вийшли з кімнати.
— Послухайте, — сказав Корнеліус Онт.
Він говорив ледь чутним сонним голосом, його повіки мимоволі падали. Жуйрук зробив втомлений вираз обличчя.
— Евіпан вас уже не бере? І ви знову хочете розпочати ваші славетні пропозиції?
— Та ні!.. — сказав Корнеліус. — Це... цей стілець...
— І що не так? — запитав Жуйрук. — Він хворий. Його лікують. Ви знаєте, що таке лікарня, чи не так?
— Ох!.. — застогнав Корнеліус. — Заберіть його звідси!.. Він скрипів цілісіньку ніч...
Інтерн, що стояв біля Жуйрука, теж, здавалося, був на межі нервового зриву.
— Це правда? — запитав його професор.
Інтерн ствердно кивнув.
— Ми могли б його викинути, — сказав інтерн. — Це старий стілець.
— Це стілець епохи Людовіка XV, — повчав Жуйрук. — Крім того, хто з нас сказав, що в нього гарячка?
— Я, — погодився інтерн.
Його дратувало, коли Жуйрук заходився біля стільця.
— Ну то лікуйте його.
— Але я від того божеволію!.. — застогнав Корнеліус.
— Тим краще, — сказав Жуйрук. — Так ви мене більше не дійматимете своїми пропозиціями. Зробіть-но йому ще укол, — додав він, повернувшись до інтерна й вказуючи на Корнеліуса.
— Ой-ой-ой. — залементував Корнеліус. — Я вже власних сід-ниць не відчуваю!..
— Це означає, що ви одужуєте!
Цієї миті стілець вибухнув жахливим залпом кістяного тріскоту. Навколо його ліжка поширювався гидкий сморід.
— І так цілісіньку ніч. — пробелькотів Корнеліус. — Переведіть мене в іншу палату.
— Ми вас і так поклали у двомісну, а вас ще щось не влаштовує?.. — запротестував інтерн.
— Ліжок-то тут два, але стілець так смердить, — сказав Корнеліус.
— Та ну, — відповів інтерн. — Думаєте, від вас добре пахне?
— Будьте ввічливим з моїм хворим, — зробив йому зауваження Жуйрук. — Що з цим стільцем? У нього перфораційна оклюзія?
— Здається, — відповів інтерн. — Та ще й тиск сорок дев’ять.
— Гаразд, — сказав Жуйрук. — Самі знаєте, що лишається робити. До побачення.
Він міцно натиснув Корнеліусові на ніс, щоб його розсмішити, і вийшов. На нього чекав Крюк з «Пінґом-903».
Крюк нервово кусав губи. Перед ним лежав аркуш паперу, помережаний розрахунками й рівняннями двадцять шостого ступеня. Нерозв’язними й сумнівними. Жуйрук крокував туди-сюди кімнатою: щоразу, як він доходив до стіни синьо-канцелярського кольору, задкував від неї, щоб не розвертатися.
— Тут нічого не вийде, — констатував Крюк після довгої мовчанки.
— Крюку, — сказав Жуйрук, — а ви панікер.
— Тут недостатньо місця. Він пролітатиме чотири міри за хвилину. Ви це розумієте?
— Ну і що тепер?
— Треба знайти пустелю.
— Але я вимушений лишатися біля своїх хворих.
— Влаштуйтеся лікарем у колонію.
— Ідіотська ідея. Мені доведеться без упину мотатися селами, і я не матиму часу займатися «Пінґом».
— То візьміть відпустку.
— Неможливо.
— Ну то нічого не вийде!..
— Схоже на те!.. — сказав Жуйрук.
— Так і є!.. — відгукнувся Крюк.
— Ой, дідько! Я в лікарню... Продовжуйте ваші розрахунки.
Він спустився сходами, перетнув циліндричний вестибюль і вийшов на вулицю. Автівка чекала на нього біля тротуару на решітці. Після смерті однієї зі своїх улюблених пацієнток[19] він майже не приймав, обмежившись роботою в лікарні. Зайшовши до палати Корнеліуса, Жуйрук застав там високого міцного блондина. Той сидів на ліжку стільця й підвівся, побачивши професора.
— Мене звуть Анна, — сказав він. — Добрий день, пане.
— Тепер не час відвідувань, — зауважив інтерн, заходячи за професором у палату.
— Він увесь час спить, — сказав Анна. — Мені доведеться лишитися, поки він не прокинеться.
Жуйрук повернувся до інтерна.
— А з вами що?
— Та нічого, минеться. Руки в інтерна тремтіли, як дверні молотки, чорні кола на півобличчя обвели очі.
— Ви не спали?
— Ні... Це стілець...
— Так? Не ведеться з ним?
— Ну й вилупок!.. — сказав інтерн.
Стілець ворухнувся, заскрипів, і в палаті знову засмерділо. Розлючений інтерн зробив два кроки вперед, але Жуйрук поклав йому руку на плече.
— Заспокойтеся, — сказав він.
— Я більше не можу!.. Він наді мною знущається!
— Ви давали йому судно?
— Він не хоче ним користуватися! — залементував інтерн. — Лише скрипить, тріщить, має гарячку й знущається наді мною.