Рошель нічого не відповіла, але трохи відсторонилася.
— Ви все псуєте, — сказала вона. — Ви такий самий, як усі чоловіки.
— Вам би більше сподобалося, якби я сказав, що ви не справляєте на мене жодного враження?
— Ви непоетичний.
Її тон був розчарованим.
— Неможливо бути поетичним поруч з такою красунею, як ви, — сказав Анна.
— Отже, ви б мали бажання цілуватися з кожною дурепою. Саме так я і думала.
— Не будьте такою, Рошель.
— Якою такою?
— Такою. злюкою.
Вона підсунулася до нього, але не переставала хнюпитися.
— Я не злюка.
— Ви диво.
Рошель страшенно хотілося, щоб Анна її поцілував, але спершу треба було його видресирувати. Не можна дозволяти все, чого їм хочеться. Анна її не чіпав, не хотів підганяти події. Не все відразу. Крім того, вона така чутлива. Дуже ніжна. І така юна. Зворушлива. Не слід цілувати її в губи. Це вульґарно. Приголубити, торкнутися скронь, можливо, очей. Десь біля вуха. А спершу обійняти за талію.
— Я не диво.
Рошель зробила вигляд, що хоче відкинути Аннину руку, яку той саме поклав їй на талію. Її опір був ледь помітний. Якби вона справді цього хотіла, то легко б його відштовхнула.
— Я вам докучаю?..
Вона не хотіла його відштовхувати.
— Ви мені не докучаєте. Ви такий самий, як усі.
— Це неправда.
— І так зрозуміло, що ви збираєтеся робити.
— Зовсім ні, — відказав Анна. — Я не збираюся вас цілувати, якщо ви цього не хочете. Рошель не стала відповідати й опустила очі. Ан-нині вуста були зовсім поруч з її волоссям. Він шепотів їй у вухо. Вона відчувала його віддих, легкий і стриманий. І знову відсунулася.
Анні це не подобалося. Останнього разу, в авто, усе йшло як по маслу... і вона давала себе цілувати. А тут раптом ламається. Не можна ж чавити когось, щоразу як захочеш поцілувати дівчину. Щоб привести її у стан рецептивності, він навмисно наблизився, закинув їй голову й притулив свої губи до рожевої щічки Рошель. Легесенько. Вона трохи попручалася. Зовсім недовго.
— Ні. — промуркотіла вона.
— Я не хотів вам докучати, — ледь чутно видихнув Анна.
Вона трохи повернула голову, підставляючи йому свої губи. Вкусила його, граючись. Такий великий хлопчик. Треба його трохи повчити. Вона почула шум з боку дверей і, не міняючи пози, подивилася в тому напрямку. В коридорі вагона промайнула Анжелева спина. Рошель пестила Аннине волосся.
IV
...Я не буду більше розміщувати таких речей, хіба час від часу,
бо це починає дратувати.
Професор Жуйрук їхав по дорозі. Їхав в особистому авто, адже відправився він в Екзопотамію власним ходом. Засіб для цього ходу межував з неможливим, кидаючи виклик усім спробам опису. Але хтось підняв рукавичку, і ось що з того вийшло:
Тут було: праворуч попереду — колесо, попереду ліворуч — колесо, ліворуч позаду — колесо, позаду праворуч — колесо, а посередині, у площині, розташованій під кутом 45 градусів до основної площини, заданої центрами трьох коліс (і в якому часом опинялося також і четверте колесо), було п’яте колесо, яке Жуйрук нарік кермом. Під впливом останнього інші чотири часом рухалися злагоджено, що цілком природно.
Всередині між жерстяними й чавунними перетинками можна було б перелічити купу інших різноманітних коліс, але для цього б довелося по лікті вимазатися в мастило.
Наведімо ще такі складники: залізо, тканина, фари, мастило, казенне мастило, радіатор, задній (так би мовити) міст, говіркі поршні, дишла, колінчастий вал, усіляка всячина й інтерн, що сидів біля Жуйрука, читаючи хорошу книжку — «Життя Жюля Ґуффе»[25] Жака Лустало[26] й Ніколя[27]. Дивний винахідливий пристрій, створений на основі коренерізки, щосекунди фіксував швидкість механізму загалом, а Жуйрук стежив за під’єднаною до нього стрілкою.
— Ото ми газуємо, — сказав інтерн, піднімаючи очі. Він відклав книжку й дістав з кишені іншу.
— Так, — підтвердив Жуйрук.
Його жовта сорочка вибухнула радістю в промінні сонця, що світило їм прямісінько в обличчя.
— До вечора будемо на місці, — сказав інтерн, швидко гортаючи свою нову книжку.
— Буде видно... — відповів Жуйрук. — Ми ще далеко. Підступи можуть ще примножитися.
— На що примножуватися? — запитав інтерн.
— Ні на що, — відказав Жуйрук.
— Тож їх не буде, — констатував інтерн, — бо якщо помножити щось на ніщо, завжди вийде ніщо.
— Як ви мені набридли, — відказав Жуйрук. — Де ви це вичитали?
25
Французький кулінар (1807-1877), автор популярної кулінарної книжки, яку згадано в «Шумовинні днів».