— Ви там будете єдиний інженер? — поцікавилася Олив.
Тоді Анжель згадав, що Анна і Рошель були самі в каюті, там унизу. Вітер став холодним. Сонце сховалося, корабель стало сильніше хитати. Крики чайок стали аґресивними.
— Ні... — сказав він з зусиллям. — Є ще мій друг, що туди їде. Він унизу...
— Як його звуть? — запитав Дідіш.
— Анна, — відповів Анжель.
— Кумедно, — зауважив Дідіш. — Гарне ім’я для пса.
— Миле ім’я, — сказала Олив.
— Собаче ім’я, — повторив Дідіш. — Це по-дурному, у чоловіка ім’я пса.
— Так, по-дурному, — погодився Анжель.
— Хочете подивитися на нашого баклана? — запропонувала Олив.
— Ні, — сказав Анжель. — Не варто його будити.
— Ми щось таке сказали, що вас засмутило? — обережно запитала Олив.
— Та ні, — відповів Анжель.
Він поклав руку на волосся Олив, погладив її круглу голову й зітхнув.
Угорі сонце вагалося, повертатися чи ні.
VII
...часом непогано додати трохи води собі у вино.
У двері Амадіса Дюдю стукали вже добрих п’ять хвилин. Амадіс дивився на годинника, підраховуючи, коли прийде кінець його терпцю. За шість хвилин десять секунд він підвівся, стукнувши з усієї сили кулаком по столу.
— Заходьте! — сердито крикнув він.
— Це я, — сказав Атанагор, штовхаючи двері. — Я вам не заважаю?
— Звісно, що так, — сказав Амадіс.
Він зробив над собою неймовірне зусилля, аби заспокоїтися.
— От і прекрасно, — відгукнувся Атанагор, — отже, ви запам’ятаєте мій візит. Чи не бачили ви Дюпона?
— Та ні, не бачив я Дюпона.
— Ой! — сказав Атанагор. — Та не дратуйтеся ви! Тож де він?
— Господи, та скільки ж можна! — не витримав Амадіс. — Хіба з ним сплю я? А не Мартен? От Мартена і запитуйте!
— Добре! Це все, що я хотів з’ясувати, — відповів Ата. — Тобто у вас поки що не вийшло спокусити Дюпона?
— Слухайте, у мене немає ні хвильки вільної. Сьогодні прибувають інженери і обладнання. Завал повний.
— Ви говорите, як Барріцоне, — сказав Атанагор. — Ви, певно, легко підпадаєте під сторонній вплив.
— Та ну вас! — відказав Амадіс. — Ужив на своє нещастя дипломатичний вислів стосовно Барріцоне, щоб тепер мене звинувачували в чужому впливові? Це я піддаюся впливу? Ну й насмішили!
Амадіс став сміятися, але Атанагор усе ще дивився на нього, й це його знову розлютило.
— Замість того, щоб стирчати тут, — сказав Амадіс, — краще б допомогли підготуватися до їхнього приїзду.
— Що треба підготувати? — запитав археолог.
— Підготувати письмові столи. Вони їдуть сюди працювати. Як вони зможуть працювати без столів?
— Я працюю без стола, — сказав Атанагор.
— Це ви працюєте? Ви? Ви що, не розумієте, що без стола й мови не може бути про серйозну роботу?
— Як на мене, я працюю не менше за інших, — сказав Атанагор. — Ви вважаєте, що археологічний молоток легкий? Думаєте, що цілий день ламати горщики, щоб класти їх у стандартні ящики, — це вам жартики? А наглядати за Сальє, лаяти Дюпона, вести журнал і шукати, у якому напрямку копати, — це все дрібниці, так?
— Це несерйозна робота, — не здавався Амадіс Дюдю. — Інша річ писати службові записки і відправляти звіти вчасно! А рити ямки в піску...
— І для чого врешті-решт слугуватимуть усі ці ваші підрахунки? — запитав Атанагор. — Разом з усіма вашими записками і звітами? Побудуєте гидку смердючу іржаву залізницю, що задимить усе навкруги. І це я ще мовчу про те, що вона тут нікому не потрібна. Крім того, прокладає ж залізницю не бюро.
— Нагадую вам, що проект схвалила Рада правління й Урсус де Жанполан[30] особисто, — самовпевнено зазначив Амадіс. — Тож не вам судити про його користь.
— Ви мені мозок виносите, — сказав Атанагор. — По суті, що з вас взяти, ви ж гомосексуал. Не треба мені до вас заходити.
— Ви нічим не ризикуєте, — сказав Амадіс. — Ви надто старий. От Дюпон у самому розквіті сил!
— Досить уже з вашим Дюпоном. То на кого ви сьогодні чекаєте?
— На Анжеля, Анну, Рошель, старшого бриґадира, двох виконавчих працівників з родинами й обладнання. Лікар Жуйрук прибуде власним ходом разом з інтерном. Механік на ім’я Крюк приєднається трохи пізніше. Решту чотирьох виконавчих працівників наймемо на місці, якщо буде потреба. Але я не думаю, що вони нам знадобляться.
— Працівників у вас предостатньо, — сказав Атанагор.
— За потреби, — зазначив Амадіс, — переманю вашу команду, запропонувавши їм більшу платню.
30
Натяк на Жана Полана (1884-1968), французького письменника й критика, що виступив проти присудження «Шумовинню днів» премії «Плеяди».