— У нас п’ятий і шостий, — відгукнулися дві інші особи.
Щойно Амадіс встиг зайти в автобус, як тверда контролерова рука схопила його за комір.
— Ви його підібрали з землі, чи не так? Ану вилазьте!
— Так! Ми це бачили! — загорланили в черзі. — Він його під автобусом знайшов.
Кондуктор роздув груди і скинув Амадіса з платформи, пронизавши його ліве плече зневажливим поглядом. Амадіс заплигав на місці від болю. Чотири особи влізли в автобус, і він відчалив, зіщулившись, бо йому було трохи соромно.
П’ятий автобус пройшов повз переповненим, а його пасажири повисолоплювали язики, дражнячи Амадіса й решту тих, хто чекав на зупинці. Навіть кондуктор плюнув у його бік, однак не врахував швидкості і плювок так і не долетів до землі. Амадіс спробував його відбити на льоту щиглем, але промахнувся. Він аж спітнів від злості, ніде правди діти: усе, що трапилося, довело його до жахливого стану. Пропустивши шостий і сьомий автобуси, він вирішив іти пішки, плануючи сісти на наступній зупинці, де зазвичай виходило більше народу.
Він рушив, навмисно йдучи там, де не годиться, щоб усі навколо бачили, що він розлючений. Йому лишалося пройти метрів з чотириста, коли наступні й майже порожні 975-ті його перегнали. Коли він нарешті досяг зеленої ятки, що за десять метрів від зупинки, прямо перед ним з воріт випірнули шестеро молодих кюре й десятеро школярів з хоругвами й різнокольоровими стрічками та розпочали атаку. Вони оточили зупинку, а кюре виставили на вогневу позицію два проскуромети, щоб відбити в перехожих бажання чекати на 975-й. Амадіс Дюдю намагався пригадати пароль, проте стільки років збігло після студіювання катехізису, що він не міг дібрати потрібного слова. Тож він спробував наблизитися, задкуючи, і отримав у спину зібганою проскуркою: удар був такої сили, що Дюдю забило памороки й він зайшовся кашлем. Кюре реготали й метушилися навколо проскурометів, що безупинно випльовували свої снаряди. Під’їхало два автобуси, і діти зайняли майже всі вільні місця. Ще був шанс влізти у другий автобус, але один з кюре зупинився на східцях і не дав Дюдю піднятися. Коли ж він повернувся, щоб взяти новий посадковий талон, на зупинці чекало вже шість осіб. Зневірившись, він кинувся з усіх ніг до наступної зупинки. Далеко попереду замайорів хвіст 975-го зі снопами іскор. Раптом Амадіс притиснувся до землі, бо кюре спрямовував проскуромет у його бік. Дюдю почув, як над його головою зі звуком палаючого шовку пролетіла проскурка й закотилася у стічну канаву.
Амадіс підвівся, він був замурзаний по самісіньку маківку. Він завагався, чи варто йти на роботу в такому вигляді, але що на це скаже табельник на прохідній? Зсудомило кравецький м’яз, і він спробував увігнати шпильку в щоку, аби зняти біль: на дозвіллі він почитував праці з акупунктури доктора Ботіна Де Муранта[1]. На жаль, він поцілив в іншу точку й тим вилікував себе від нефриту литки, який ще не підчепив і тепер не скоро підчепить.
Коли він дійшов до наступної зупинки, там теж був натовп, що ворожою стіною оточував автомат з талонами.
Амадіс Дюдю тримався на поважній відстані, скориставшись хвилинкою спокою, щоб спробувати все розкласти по поличках: З одного боку, якщо він пройде ще одну зупинку, то сенсу сідати в автобус уже не буде, бо він і так запізниться настільки, що... З другого боку, якщо піде назад, то знову перестріне кюре. А ще йому таки хотілося проїхатися на автобусі.
Амадіс голосно розреготався, бо, аби не підганяти події, він зумисне уникнув логічного висновку й вирушив у напрямку наступної зупинки ще хвацькішою ходою, щоб було видно, що його гнів лише зріс.
Коли він майже дійшов до стовпа зупинки, де ніхто не чекав на автобус, 975-й хрюкнув йому в самісіньке вухо. Дюдю підняв руку, але запізно — водій його не помітив і промчав повз металеву вивіску зупинки, весело натиснувши на педаль газу.
— От дідько! — сказав Амадіс Дюдю.
— Саме так, — підтвердив пан, що якраз підійшов.
— Складно повірити, що оце вони ненавмисно! — далі вів обурений Амадіс.
— Справді? — відказав чоловік. — Думаєте, вони навмисно?
— Переконаний! — відповів Амадіс.
— До глибини душі? — перепитав пан.
— Щиро вірю.
— І готові заприсягтися?
— Щоб я здох! — сказав Амадіс. — Це і коневі ясно! Так, я б у цьому заприсягнувся. Чорт його забирай!
— То заприсягаєтеся? — запитав пан.
— Заприсягаюся! — відповів Дюдю і плюнув у долоню, яку йому підніс до губ пан.
— Негідник! — заревів той. — Ви обмовляєте водія 975-го автобуса! Я складу на вас протокол.
— Ах так? — сказав Амадіс. Жовч аж вихлюпувалася йому під ноги.
1
Натяк на китаєзнавця Сульє де Мурана (1878 - 1955), що познайомив французів з акупунктурою (Soulier франц. — «черевик»).