— Можна ввійти? — запитав він.
— Звісно, — сказав Атанагор, відійшовши, щоб його пропустити. Потім і сам вийшов, захопивши пляшку нафти.
Абат зайшов і сів на парусиновий стілець.
— Не сідаю біля вас, — став пояснювати він, — бо від мене тхне блювотинням. І в моїх черевиках з пряжками його по самі вінця. Страшенно соромно. Скільки вам років?
— Двадцять, — відповіла Бронза.
— Це надто багато, — сказав абат. — Скажіть три.
— Три.
Малжан знову відрахував три намистини на вервиці зі швидкістю машини для лущення гороху. Атанагор з’явився в наметі, коли абат саме завершив.
— Ага! — скрикнув абат. — От і побачимо, чи цей «Куантро» мене завербує.
— Цього разу зовсім невдало, — не оцінила жарт Бронза.
— Перепрошую, — сказав абат. — Неможливо бути духовно-дотепним невпинним потоком, особливо якщо поміж цим невпинним потоком виливаєш вміст свого шлунка.
— Це точно, — погодилася Бронза.
— Справедливо зауважено, — сказав Атанагор.
— Ну що ж, вип’ємо, — сказав абат, — а потім я піду шукати Клода Леона.
— Можемо скласти вам компанію? — запропонував археолог.
— Але... а спати ви сьогодні вночі не збираєтеся? — запитав абат.
— Ми рідко спимо, — пояснив Атанагор. — Сон — це шалена втрата часу.
— Так і є, — підтримав абат. — Навіть не знаю, навіщо я це запитав, адже я теж ніколи не сплю. Певно, я трохи ображений, бо вважав, що тільки я такий.
Він замислився.
— Я справді образився. Але якось переживу врешті-решт. А дай-те-но мені «Куантро».
— Прошу, — сказав Атанагор.
— О! — сказав абат, вдивляючись у келих на світло ліхтаря. — Непогано.
Він скуштував напій.
— Принаймні це справжній. Проте після нафти і він віддає козлиною сечею.
Він випив решту й шмигнув носом.
— Яка гидота, — резюмував він. — Буде мені урок не виписувати собі порушення на всі боки.
— Хіба не смачно? — здивувався Атанагор.
— Смачно, звісно, — відповів Малжан, — але отримуєш сорок три градуси відразу — й усе на тому. Інша річ дев’яностоп’ятиградусна «Аркебуза»[37] чи добрий спирт для компресів. Коли я був у Сан-Фі-ліп-Дю-Руль, я саме його використовував як вино для меси. Що це були за меси, скажу я вам, вибухові меси.
— Чому ви там не лишилися? — запитала Бронза.
— Бо мене звідти витурили, — сказав абат. — Мене призначили інспектором. А прямо кажучи, мене відсторонили з посади. Отакі справи, не будь я Малжан.
— Зате тепер ви подорожуєте, — сказав Атанагор.
— Так, — погодився абат. — Я страшенно задоволений. Ходімо шукати Клода Леона.
— Ходімо, — погодився Атанагор.
Бронза підвелася. Археолог простягнув руку до ліхтаря й сплющив пломінь, щоб надати йому форми нічника. Потім усі троє вийшли, лишивши намет у пітьмі.
XI
— Ми так довго йдемо, — зауважив Атанагор.
— Ах! — відгукнувся Малжан. — Я не рахував. Я був занурений у медитацію, цілком класичну, во славу Господа й нікчемність людини в пустелі.
— Та, — сказала Бронза, — це не є чимось новим.
— Власне кажучи, — відповів Малжан, — я не мислю в тому ж руслі, що мої колеґи. І це надає шарму моїм медитаціям, а ще особистий підхід. Наприклад, я ввів у них велосипед.
— Навіть не уявляю, як ви це зробили, — сказав Атанагор.
— Непересічно, чи не так? — сказав Малжан. — Я теж спершу дивувався, але тепер у мене це виходить граючись. Достатньо мені подумати про велосипед — і гоп — усе готово.
— Так, як ви пояснили, це здається простим, — сказав Атанагор.
— Так, — сказав абат. — Не довіряйте цьому враженню. Що тепер перед вами?
— Я не бачу, — відповів Атанагор, вирячивши очі.
— Це людина, — сказала Бронза.
— О! Це може бути Леон, — сказав Малжан.
— Я так не думаю, — сказав Атанагор. — Сьогодні вранці там нічого не було.
Отак сперечаючись, вони наближалися до предмета розмови. Не надто швидко, адже предмет рухався в тому ж напрямку, що й вони.
— Гей!.. — закричав Атанагор.
— Гей!.. — відповів голос.
Предмет зупинився, це був Анжель. Група наздогнала його за кілька хвиль.
— Добрий день, — сказав Атанагор. — Знайомтеся: Бронза і абат Малжан.
— Добрий день, — привітався Анжель.
Він потиснув усім руки.
— Гуляєте? — запитав Малжан. — Ви, я припускаю, медитуєте.
— Ні, — відповів Анжель, — просто йду геть.
— Куди це? — запитав археолог.
— Деінде, — сказав Анжель. — Вони так галасують в готелі.
— Хто? — запитав абат. — Знаєте, мене вирізняє відсутність такту за будь-яких обставин.