Кондуктор на ім’я Дені знизав плечима.
— Ніхто цього не може знати, — відповів він. — За кермом водій 21.239, він божевільний.
— І що з того? — запитав Амадіс.
— А те з того, що ніколи не знаєш, чим рейс із ним закінчиться. Зазвичай ніхто не сідає в цей автобус. До речі, а ви-то як тут опинилися?
— Як усі, — сказав Амадіс.
— Зрозуміло, — мовив кондуктор. — Я тут був задрімав вранці.
— Тобто ви мене не бачили? — запитав Амадіс.
— Нудно з цим водієм, — вів далі кондуктор, — хоч що б йому казали, він не тямить. Ідіот він, інакше не скажеш.
— Мені його шкода, — промовив Амадіс. — Це катастрофа.
— Безумовно, — відказав кондуктор. — Цей чоловік міг би рибу ловити, а що він робить натомість?
— Водить автобус, — констатував Амадіс.
— Саме так! — сказав кондуктор. — А ви шурупаєте.
— А що його довело до божевілля?
— Не знаю. Мені вічно трапляються божевільні водії. Вам це здається кумедним?
— Та де там!
— Це Компанія, — сказав кондуктор. — Урешті, в Компанії всі несповна розуму.
— Але ви тримаєтеся, — сказав Амадіс.
— Я — то інша річ, — пояснив кондуктор. — Розумієте, я не божевільний.
Він так розреготався, що ледь памороки не забило. Амадіс трохи занепокоївся, коли той став кататися по підлозі й набув фіолетового відтінку, а потім побілів і напружився. Дюдю швидко заспокоївся, побачивши, що це суцільна облуда: кондуктор йому підморгував. Це здавалося дуже милим на спотворених конвульсіями рисах обличчя. За кілька хвилин кондуктор підвівся.
— Я ще той жартівник, — сказав він.
— Це мене не дивує, — відповів Амадіс.
— Бувають і сумні жартівники, але це не про мене. Уявіть, як би мені було без цього з таким-от водієм!..
— Яка це дорога?
Кондуктор недовірливо глянув на Амадіса.
— Хіба ви не впізнали? Це Національний вантажний порт. Ми на нього через два рази на третій звертаємо.
— Куди ми так приїдемо?
— Так я ж вам кажу, — занервував кондуктор. — Я чемний з вами, патякаю, забавляю, а ви хочете мене купити.
— Але я аж ніяк не намагаюся вас купити, — відповів Амадіс.
— По-перше, — заперечив кондуктор, — якби ви справді не впізнали дороги, то відразу б у мене запитали, де ми. Ipso facto.[2]
Амадіс нічого не сказав, а кондуктор провадив далі.
— По-друге, якщо вже ви її впізнали, то знаєте, куди вона веде...
І по-третє, у вас немає квитка.
Він старанно розреготався. Амадісові стало незатишно: у нього й справді не було квитка.
— Ви ж їх продаєте, — сказав він.
— Перепрошую, — відповів кондуктор, — але я їх продаю лише на нормальних маршрутах. Хвилинку.
— Що ж робити? — запитав Амадіс.
— Та нічого.
— Але мені потрібен квиток.
— Заплатите пізніше, — відповів кондуктор. — Може, він нас скине в канал, га? Тож притримайте свої грошенята.
Амадіс не став наполягати й спробував змінити тему розмови.
— Як вважаєте, чому ця дорога називається Національним вантажним портом?
Він завагався, вимовляючи назву вулиці, аби не розлютити кондуктора дражливим сюжетом. Той сумним поглядом втупився у свої ноги, руки впали вздовж тіла, і він не став їх піднімати.
— То ви не знаєте? — наполягав Амадіс.
— Вас роздратує моя відповідь, — промимрив кондуктор.
— У жодному разі, — спонукав його Амадіс.
— Ну що ж! Отже, я нічогісінько про це не знаю. Нічогісінько. Бо ніхто вам не скаже, чи можна цією дорогою доїхати хоч до якогось порту.
— Де вона проходить?
— Погляньте, — відповів кондуктор.
Амадіс побачив у вікні великий стовп з емальованою табличкою, на якій білими літерами було чітко виведено слово «Екзопотамія» зі стрілкою й показниками мір[3].
— То ми їдемо туди? — запитав він. — Туди можна доїхати по суші?
— Звісно, — відповів кондуктор. — Треба лише зробити коло й не дрейфити.
— Чому?
— Бо нам перепаде після повернення. Це не ви за бензин платите, чи не так?
— Як на вашу думку, з якою швидкістю ми їдемо?
— Ох, завтра вранці будемо на місці.
Близько п’ятої ранку Амадісові спало на думку прокинутися, на тому він і порішив. Завдяки цьому він констатував, що страшенно незручно влаштувався і його спина добряче болить. У роті було в’язко, як буває, коли не почистиш зуби. Він підвівся, зробив кілька рухів, щоб надати своїм членам правильного положення, і зайнявся своїм інтимним туалетом, намагаючись не потрапляти в поле зору кондуктора. Той спав собі між двома сидіннями, снив, крутячи свою музичну скриньку. Надворі був ясний день.