— Якщо я говоритиму про щось інше, — сказав Анжель, — я стану говорити про Рошель, і це оберне на попіл будівлю, яку я з такими болісними зусиллями зводив останні кілька хвилин. Бо мені хочеться шпокати Рошель.
— Ну звісно, — нарешті збагнув бодай щось Жуйрук. — Мені теж. Я маю намір зробити це після вас, якщо вам це не здається незручним і якщо поліція лишить мені досить часу.
— Я кохаю Рошель, — сказав Анжель. — Вірогідно, через це я робитиму дурниці. Бо з мене вже майже досить. Моя система надто досконала, щоб коли-небудь бути реалізованою: крім того, це ніяк не передати словами. Тож мені доведеться все втілювати самому, а люди ніяк цьому не сприятимуть. Як наслідок, хоч які б дурниці я творив, це не матиме значення.
— Яка система? — запитав Жуйрук. — Ви мене сьогодні буквально збиваєте з пантелику.
— Моя система розв’язання всіх проблем, — пояснив Анжель. — Я справді знайшов розв’язання для всього. Вони ідеальні й дуже продуктивні, але я єдиний їх знаю і не маю часу ділитися ними з іншими, бо страшенно зайнятий. Я працюю й кохаю Рошель. Розумієте?
— Люди якось встигають набагато більше за вас, — зауважив професор.
— Так, — не став заперечувати Анжель, — але ж потрібно ще час, щоб лежати на землі горілиць і пускати слинку. Я скоро цим займуся. Я багато чекаю від цього заняття.
— Якщо завтра приїдуть мене ув’язнювати, потурбуйтеся про інтерна, — попросив Жуйрук. — Перед від’їздом я відріжу йому руку.
— Але вас поки що не можуть ув’язнити, — зауважив Анжель. — У вас є право на ще один труп.
— Іноді вони ув’язнюють заздалегідь, — відповів професор. — Нині закони сходять на манівці.
VIII
Абат Малжан долав стежку великими кроками. Він тягнув важезну торбу й недбало крутив за мотузку свій требник, як то роблять бурсаки з чорнильницями. Крім того, щоб улестити власний слух (а також щоб освятити себе), він співав старий релігійний гімн:
Мишка-зеленав-ка
Бігла в травичці,
Я впіймав її за хвостика,
Показав паничці.
А пани давай вмовляти:
«Вмочи-но в олійку,
А потім у водичку
— Вийде равлик гаряченький,
У ложечці скрючений.
Хоч де б то було,
За дві щоки умнемо І нікому не дамо».
Абат відбивав такт енергійними ударами підборів, підкреслюючи традиційні акценти мелодії. Внаслідок цих дій йому здавалося, що фізичний стан у нього задовільний. Траплялися миті, коли пучок гострих трав посеред дороги чи злісний колючий spinifex дряпали під сутаною його литки. Але хіба то варте уваги? Аніскільки. Абат Малжан і не таке бачив, милостивий Всевишній.
Він помітив, як кіт прокрокував з лівого боку на правий, і абат здогадався, що наближається до мети. Раптом він несподівано опинився посеред Атанагорового табору. І навіть посеред Атанагоро-вого намету, де той саме працював, страшенно зайнятий одним зі своїх стандартних ящиків, що відмовлявся відкриватися.
— Привіт! — сказав археолог.
— Привіт! — озвався абат. — Що ви робите?
— Намагаюся відкрити ящик, але нічого не виходить, — відповів Атанагор.
— Ну то й не відкривайте, — порадив абат. — Не тратьте, куме, сили.
— Та це лише фасиновий ящик.
— А що таке фасин[44]?
— Суміш така, — відповів археолог. — Довго пояснювати.
— Ну то не пояснюйте, — сказав абат. — Що у вас нового?
— Цього ранку помер Барріцоне.
— Magni nominis umbra... — сказав абат.
— Jam proximus ardet Ucalegon[45]...
— О! Не варто вірити в знамення, — завважив Малжан. — Коли його віддаватимуть піску?
— Сьогодні ввечері чи завтра.
— Прийдемо, — сказав абат. — До зустрічі.
— Хвилинку, я з вами, — сказав археолог.
— Чарочку на посошок? — запропонував Малжан.
— «Куантро» будете?
— О ні!.. Я дещо прихопив з собою.
— У мене ще є зитон,[46] — запропонував археолог.
— Дякую... Давайте без церемоній.
Малжан розв’язав ремені своєї торби й після недовгих пошуків явив світу флягу.
— Ось, — сказав він. — Скуштуйте.
— Після вас. Малжан послухався й зробив великий ковток. Потім передав ємність археологові. Той підніс шийку фляжки до вуст, закинув голову, але майже відразу випрямився.
— Там нічого не лишилося. — сказав він.
— Це мене не дивує. Вічно я такий, — констатував абат. — П’яничка й базіка. та ще й ненажера.
45
«Тінь великого імені» — цитата з Лукана та «Поблизу вже палає Укалеґон» — цитата з Верґілія.