— На тобі! — подумав він. — Так я увесь будинок розбуджу.
Він прислухався і, розчувши регулярний такт м’якого розміреного дихання підлоги і стін, заспокоївся. Навколо фіранок стали вимальовуватися сірі обриси дня... Надворі з’являвся блідий відблиск зимового ранку. Клод Леон зітхнув, поки його ноги шукали під ліжком капці. Він із зусиллям підвівся. Сон із жалем виходив з нього через розширені пори з тихим свистом, ніби то снила мишка. Він підійшов до дверей і перед тим, як увімкнути світло, повернувся до шафи. Напередодні він різко вимкнув світло якраз тієї миті, коли корчив ґримасу перед дзеркалом. Тепер він захотів знову її побачити перед тим, як іти на роботу. Рішучим жестом він увімкнув світло. Вчорашнє відображення нікуди не зникло. Побачивши його, він голосно розсміявся. Відображення розчинилося у світлі, і в дзеркалі з’явився вранішній Леон, що відвернувся, ідучи голитися. Він поспішав, аби прийти в контору раніше за свого начальника.
На щастя, він жив зовсім поруч з Компанією. Узимку це точно на щастя. Натомість влітку дорога була надто короткою. Йому потрібно було пройти лише триста метрів по авеню Жака Лемаршана[5], податкового інспектора від 1857-го до 1870 року, героїчного захисника, що самотужки обороняв барикаду від прусської армії. Зрештою її захопили, зайшовши з тилу: затиснутий у своїй височезній барикаді, яку він до останнього захищав від облоги, бідолаха двічі вистрелив собі в рота з ґвинтівки Шасспо. До того ж віддачею йому відірвало праву руку. Клод Леон страшенно цікавився мікро-історією, у шухляді свого стола в конторі він ховав повне зібрання доктора Кабанеса[6] в чорних полотняних палітурках на зразок бухгалтерських книг.
На узбіччі тротуару від холоду дзвеніли червоні крижинки, а жінки підгинали ноги під короткими бумазейними спідничками. Проходячи повз, Клод сказав: «Доброго ранку!» консьєржеві й сором’язливо наблизився до ліфта Но-Конкурбюзьє, перед яким чекали три машиністки й бухгалтер. Клод привітав їх усіх стриманим жестом.
— Добрий день, Леоне, — сказав начальник, відчиняючи двері.
Клод підстрибнув з несподіванки й посадив величезну чорнильну ляпку.
— Добрий день, пане Сакнуссем[7], — пробелькотів він.
— Який же ви розтелепа, — прогримів його співрозмовник. — Вічно плями лишаєте!..
— Перепрошую, пане Сакнуссем, але... — відказав Клод.
— Витріть це негайно! — перебив Сакнуссем.
Клод нахилився над ляпкою й заходився старанно її вилизувати. Чорнило гірчило й відгонило тюленячим жиром.
Здавалося, що Сакнуссем у гарному гуморі.
— Ну що, ви читали сьогоднішні газети? Конформісти готують нам солодкі деньки, чи не так?
— Гм. так, пане, — промимрив Клод.
— От негідники! — обурився шеф. — Час нам усім пильнувати. Крім того, знаєте, вони озброєні.
— А. — сказав Клод.
— Усі бачили, як під час Узвільнення вони завозили зброю цілими вантажівками, — розповідав Сакнуссем. — Натомість порядні люди, як ви чи я, беззбройні.
— Звісно, — погодився Клод.
— У вас же немає зброї?
— Ні, пане Сакнуссем, — відповів Клод.
— Ви можете мені дістати револьвер? — ні сіло ні впало запитав Сакнуссем.
— Та воно... — запнувся Клод. — Хіба, може, через свояка моєї квартирної господарки. Але не певен. бо.
— Чудово, — сказав шеф. — То я можу на вас розраховувати? І щоб був недорогий і з патронами? Ці негідники конформісти. Треба їх остерігатися, чи не так?
— Звісно, — відповів Клод.
— Дякую, Леоне. Я на вас покладаюся. Коли ви зможете мені його дістати?
— Спершу потрібно запитати, — відказав Клод.
— Звісно. Не треба квапитися. Якщо вам потрібно трохи раніше піти.
— Та ні. — відповів Клод. — Не потрібно.
— От і добре, — констатував Сакнуссен. — І вважайте на плями, гаразд? Пильнуйте вашу роботу, ми ж, чорт забирай, вам не за гарні очі платимо.
— Я пильнуватиму, пане Сакнуссен, — пообіцяв Клод.
— І приходьте вчасно, — нагадав на прощання шеф. — Учора ви спізнилися на шість хвилин.
— Але при цьому я прийшов на дев’ять хвилин раніше. — відповів Клод.
— Так, — погодився Сакнуссен, — але зазвичай ви приходите на чверть години раніше. Заради всіх святих, зробіть зусилля!
Він вийшов з кімнати, зачинивши за собою двері. До краю збентежений, Клод знову взявся за перо. Руки в нього тремтіли, тому він поставив ще одну ляпку. І то величезну. Вона розтеклася гасовою краплею в усміхнену ґримасу.
5
Французький романіст і театральний критик (1908-1974), секретар літературної премії «Плеяди» і палкий прихильник «Шумовиння днів».
6
Авґустин Кабанес (1862-1928) — французький лікар і письменник, що працював у жанрі нон-фікшн на медичну тематику.