— Він був молодий, — сказав археолог.
— Так, — промимрив Малжан. — Усі вони молоді.
— І всі помирають... — додав Атанагор.
— Не всі. дехто лишається. Ви і я, наприклад.
— Нас зроблено з каменю, — сказав археолог. — Це не рахується.
— Допоможіть мені, — попросив Малжан.
У них ледь вийшло підняти розм’якле тіло, що осідало й волочилося по землі. Ноги в Малжана ковзалися на вологій землі. Врешті-решт Аннине тіло підняли з купи каміння й поклали біля стіни ґалереї.
— Варто було мені відвернутися, — картав себе Атанагор. — Це моя провина.
— Повторюю вам, що ні, — заперечив Малжан. — Тут нічого не можна було вдіяти.
— Це негідно, — сказав Атанагор, — що нам теж довелося докласти до цього руку.
— Нам судилося бути розчарованими в будь-якому разі, — сказав Малжан. — Так склалося, що ми розчаровані, перебуваючи в плоті. Це важко витримати, але минеться і буде легше.
— Для вас минеться, — сказав Атанагор. — Він був гарним.
— Вони всі красиві, — сказав Малжан. — Усі, хто лишився.
— Ви надто черстві, — сказав археолог.
— Священик не може бути м’якосердим, — сказав Малжан.
— Я б хотів його причесати, — сказав археолог. — Маєте гребінця?
— Ні, не маю, — відповів Малжан. — Воно того не варте. Ходімо.
— Я не можу його так залишити.
— Не розкисайте. Він лишається поруч з вами, бо він мертвий, а ви старий. Але він таки мертвий.
— А я старий, але таки живий, — сказав археолог. — І Анжель лишився сам-один.
— Тепер у нього більше не буде товариства, — погодився Малжан.
— Ми лишаємося поруч з ним.
— Ні, — заперечив Мажлан. — Він поїде звідси. І поїде сам. Усе так просто не владнається. Ми ще не дійшли до розв’язки.
— Що ще може трапитися?.. — зітхнув Атанагор втомленим надтріснутим голосом.
— Ще щось трапиться, — сказав Малжан. — Робота в пустелі не минає без наслідків. Тут усе так заплуталося. Це відчувається в усьому.
— Ви звикли до трупів, — мовив Атанагор. — Але не я. Я маю справу лише з муміями.
— Вас не посвячено в таїнство, — сказав Малжан. — Ви можете лише страждати й нічого з того не матимете.
— А ви щось з цього матимете?
— Я? — перепитав Малжан. — Я від цього не страждаю. Ходімо.
VIII
Вони знайшли Анжеля в ґалереї. Очі в нього були сухі.
— Нічого не можна вдіяти? — запитав він Малжана.
— Нічого, — підтвердив Малжан. — Лише попередити інших на зворотному шляху.
— Гаразд, — сказав Анжель. — Я їм скажу. Будемо дивитися на розкопки?
— Звісно ж, — підтвердив Малжан. — Ми ж тут саме для цього.
Атанагор не промовив ні слова, а його зморщене підборіддя тремтіло. Він пройшов між двома співрозмовниками й став на чолі колони. Вони йшли звивистим коридором, що вів углиб забою. Ан-жель уважно розглядав стелю й опори ґалереї і, здавалося, намагався визначити координати підземелля. Вони прибули до головної ґалереї, в іншому кінці якої через рівні проміжки проглядалися світлові точки освітлювальних приладів. Анжель зупинився біля входу.
— Вона там? — запитав він.
Атанагор глянув на нього, не розуміючи.
— Ваша подруга, вона там? — перепитав Анжель.
— Так, — відповів археолог, — працює з Брісом і Бертілем.
— Я не хочу з нею бачитися, — сказав Анжель. — Не можу з нею бачитися. Я вбив Анну.
— Припиніть, — урвав його Малжан. — Якщо ви ще раз повторите цю дурницю, я вами займуся.
— Я вбив його, — наполягав Анжель.
— Ні, — заперечив Малжан. — Ви його штовхнули, а помер він, приземлившись на каміння. Це випадковість.
— Ви єзуїт... — сказав Анжель.
— Здається, я вже казав, що мене виховували евдисти,[51] — спокійно зауважив Малжан. — Якби ви вважали на те, що я кажу, вам уже б не було погано. Щойно здавалося, що ви реаґуєте правильно, і раптом починаєте знову. Попереджаю, що не дам вам нюняти. Еники-беники...
— ...їли вареники, — автоматично продовжили Анжель і археолог.
— Думаю, продовження вам відоме, — сказав Малжан, — тому не наполягатиму. Так само не хочу вас змушувати бачитися з тими трьома в кінці коридору. Я ж не кат.
Атанагор демонстративно кашлянув.
— Саме так, — сказав Малжан, обертаючись до нього. — Я не кат.
— Звісно, ні, — не став заперечувати Атанагор. — Інакше б ваша сутана була червона, а не чорна.
— Вночі не було б жодної різниці, — зауважив Малжан.
— Так само для сліпого, — додав археолог. — Ви ніяк не припините виголошувати трюїзми.
— Який ви надокучливий, — сказав Малжан. — Я ж намагаюся вам обом підняти бойовий дух.