— У вас це добре виходить. У мене вже майже виникло бажання вас вилаяти, — підсумував Атанагор.
— Коли воно у вас остаточно сформується, — відказав Малжан, — отоді я справді доб’юся свого.
Анжель мовчав і дивився в кінець ґалереї, потім розвернувся й втупився в інший її бік.
— Якого напрямку ви дотримуєтеся в розкопках? — запитав він археолога, роблячи зусилля, щоб говорити природно.
— Складно сказати, — відповів археолог. — Десь на дві міри на схід від меридіана...
— А. — сказав Анжель, не рухаючись.
— Пора вирішувати, — спонукав Малжан, — ми йдемо чи ні?
— Мені треба поглянути на розрахунки, — відказав Анжель.
— У чому річ? — запитав археолог.
— Ні в чому, — відповів Анжель. — Маю одне припущення. Не хочу туди йти.
— Гаразд, — сказав Малжан. — У такому разі повертаємося.
Всі зробили півоберта.
— Ви йдете зі мною в готель? — запитав абата Анжель.
— Так, буду вас супроводжувати, — відповів Малжан.
Цього разу археолог ішов останній, і його тінь здавалася крихітною поруч з тінями його супутників.
— Я поспішаю, — сказав Анжель. — Хочу побачитися з Рошель. Хочу їй повідомити.
— Я можу це зробити сам, — запропонував абат.
— Поспішаймо, — сказав Анжель. — Я мушу її побачити. Хочу побачити, яка вона тепер.
— Ходімо швидше, — підтримав його Малжан.
Археолог зупинився.
— Я залишу вас тут, — сказав він.
Анжель зробив кілька кроків назад і став перед Атанагором.
— Хочу вас перепросити, — сказав він. — І подякувати вам.
— За що? — сумно перепитав Атанагор.
— За все. — відповів Анжель.
— Це все моя провина.
— Дякую. — сказав Анжель. — До зустрічі.
— Можливо, — відказав археолог.
— Ходімо, рухайте булками; до побачення, Ато! — закричав Малжан.
— До побачення, абате! — відгукнувся Атанагор.
Зачекавши, поки вони відійдуть подалі й повернуть за ріг ґалереї, він рушив за ними. Анна лежав на самоті біля холодної скелі. Анжель і Малжан проминули коридор і піднялися срібними сходами, коли туди прийшов Атанагор. Він став на коліна поруч з Анною, подивився на нього — голова археолога впала на груди. Він думав про давнє й ніжне, аромат якого вже майже випарувався. Анна або Анжель — чому потрібно було обирати?
IX
Любити розумну жінку до смаку лише педерасту.[52]
Амадіс зайшов до Анжелевої кімнати. Хлопець сидів на ліжку, поруч з ним вибуховою хвилею лежала одна з сорочок професора Жуйру-ка. Амадіс закліпав очима, намагаючись звикнути, але змушений був відвести погляд. Анжель мовчав, він заледве повернув голову на звук дверей і не поворухнувся навіть тоді, коли Амадіс сів на стілець.
— Ви знаєте, де моя секретарка? — запитав Дюдю.
— Ні, — відповів Анжель. — Я не бачив її відучора.
— Вона погано сприйняла новини, — сказав Амадіс. — У мене досі пошта не відправлена. Могли б почекати до сьогодні перед тим, як повідомляти їй, що Анна мертвий.
— Це Малжан їй розповів. Я тут ні до чого.
— Вам слід піти до неї й утішити, сказавши, що вона знайде порятунок у роботі.
— Як ви можете таке казати? — обурився Анжель. — Ви ж чудово знаєте, що це брехня.
— Це ж очевидно, — відказав Амадіс. — Робота — це дійовий засіб, що дає людині змогу відволіктися й тимчасово абстрагуватися від турбот і тягарів буденного життя.
— Немає більше нічого буденного... Ви мені забиваєте баки, — зауважив Анжель. — Ви навіть не можете це вимовити без сміху.
— Я давним-давно розучився сміятися, — сказав Амадіс. — Мені б хотілося, аби Рошель прийшла й забрала листи і щоб 975й приїхав.
— Відправте таксі, — порадив Анжель.
— Уже зроблено, — відказав Амадіс. — Знали б ви, як я чекаю на його повернення.
— Схоже на те, що ви ідіот, — констатував Анжель.
— А зараз ви мені, безумовно, скажете, що я брудний педик?
— Та скільки можна! — вигукнув Анжель.
— Тобто ви не хочете сказати Рошель, що в мене є для неї робота?
— Я не хочу її тепер бачити, — сказав Анжель. — Зрозумійте нарешті! Анна помер лише вчора по обіді.
— Я це чудово знаю, — провадив Амадіс. — Помер, не дочекавшись зарплати. Я б хотів, щоб ви пішли й сказали Рошель, що моя пошта більше не може чекати.
— Я не можу її турбувати.
— Можете, — заперечив Амадіс. — Вона у своїй кімнаті.
— У такому разі чому ви запитували, де вона?
— Щоб ви занепокоїлися, — відповів Амадіс.
52
Неточна цитата зі «Щоденників» Бодлера: «Жінок ми любимо пропорційно до ступеня їхньої несхожості на нас. Любити розумних жінок до смаку лише педерастові. Тож бестіальність виключає педерастію».