Він закінчував обідати. Від сиру лишався великий шматок, що ліниво бовтався в жовтій тарілці з бузковим бережком. На десерт він
налив собі повну склянку гідрату оксиду літію[8] з карамеллю й слухав, як рідина спускається по стравоходу. Крихітні пухирці повітря піднімалися проти течії і з металічним шумом лопалися в гортані. Він підвівся, аби відповісти на дзвінок, що саме прозвучав за дверима. Це прийшов свояк власниці квартири.
— Добрий день, пане, — сказав цей чоловік: чесна усмішка й руде волосся видавали його карфагенське походження.
— Добрий день, пане, — відповів Клод.
— Я вам дещо приніс, — сказав чоловік. Його звали Жан.
— А, так... ту річ, — відказав Клод.
— Саме так. — сказав Жан.
І витягнув з кишені цю річ. Це був симпатичний десятизарядний еґалізатор марки «Вальтер»: модель ППК[9] з ебонітовою основою маґазина, точно підігнаною до двох пластин руків’я.
— Якісний виріб, — збентежено, але зі знанням справи сказав Клод.
— Фіксоване дуло, — сказав співрозмовник. — Висока точність.
— Так, — підтвердив Клод, — і приціл зручний.
— В руку так сам і лягає, — додав Жан.
— Добре продумана зброя, — резюмував Клод, цілячись у горщик з квітами, що відхилився, аби в нього не влучили.
— Відмінний. Три з половиною тисячі, — сказав Жан.
— Трохи забагато, — відповів Клод. — Я не для себе беру. Я-то розумію, що він того вартий, але покупець не дає більше трьох тисяч.
— Не можу скинути, — сказав Жан. — Я сам за нього стільки заплатив.
— Знаю, — відказав Клод. — Це дуже дорого.
— Це недорого, — заперечив Жан.
— Я мав на увазі, що зброя дорога, — сказав Клод.
— А, ви про це. Безумовно, — відповів Жан, — такого еґалізатора, як цей, ще пошукати треба.
— Звісно, — погодився Клод.
— Три тисячі п’ятсот — моя остання ціна, — підвів риску Жан.
Сакнуссем не дасть більше трьох тисяч. Якщо зекономити на ремонті черевиків, Клод зміг би докинути п’ятсот франків з власної кишені.
— Може, снігопадів більше не буде, — сказав Клод.
— Можливо, — сказав Жан.
— Тоді і без нових підошов можна обійтися, — розмірковував Клод.
— Вважайте, — відповів Жан, — зима все-таки.
— Зараз я дам вам гроші, — сказав Клод.
— А я вам дам запасний маґазин безкоштовно, — сказав Жан.
— Люб’язно з вашого боку, — відповів Клод.
Якщо їсти трохи менше протягом п’яти чи шести днів, то можна назбирати п’ятсот франків. Можливо, Сакнуссем колись випадково про це дізнається.
— Дякую, — сказав Жан.
— Це я вам дякую, — відповів Клод, проводжаючи його до дверей.
— Тепер у вас буде відмінна зброя, — підсумував Жан на прощання.
— Це не для мене, — нагадав йому Клод, коли гість спускався сходами.
Клод зачинив двері й повернувся за стіл. Чорний і холодний еґа-лізатор поки нічого не казав. Він обважніло спочивав поруч з сиром, що з переляку терміново від нього відсунувся, проте не наважувався покинути рідну тарілку. Серце в Клода билося трохи частіше, ніж зазвичай. Він узяв до рук сумну річ і покрутив її в них, відчуваючи, як сила наповнює його до кінчиків пальців. За зачиненими дверима. Але потрібно було вийти й віднести еґалізатор Сакнуссему. Виходити на вулицю зі зброєю було заборонено. Він поклав його на стіл й у суцільній тиші прислухався, чи часом ніхто з сусідів не чув його розмови з Жаном.
Він відчував його вздовж свого стегна, ніби важкого й холодного мертвого звіра. Його вага відтягувала кишеню й пояс, а сорочка настовбурчилася з правого боку над штанами. Завдяки дощовику цього не було видно, проте під час кожного руху стегна він вимальовувався на тканині великою складкою, яку будь-хто міг помітити. Завбачливіше було б піти іншим шляхом. Тож, вийшовши з дверей будинку, Клод навмисне повернув ліворуч. Він крокував у напрямку вокзалу, не ризикуючи йти людними вулицями. Був похмурий день, холодний, як і напередодні. Він погано знав цей квартал. Спершу повернув праворуч, потім, завагавшись, що так він надто рано повернеться на свій звичний маршрут, відійшов на десять кроків далі і повернув ліворуч. Нова вулиця стікала пагорбом і перетиналася з попередньою майже під прямим кутом. Обабіч тулилися різноманітні крамниці, зовсім не схожі на ті, повз які звик проходити Клод, — нейтральні, без жодних особливостей.
Він ішов швидко, прихована річ тисла на його стегно. Здалося, що чоловік, якого він щойно проминув, опустив погляд у напрямку його кишені. Клод завмер. Пройшовши ще два метри, він обернувся — перехожий теж дивився на нього. Опустивши голову, він рушив далі й на першому ж перехресті повернув ліворуч. Тут він так різко наштовхнувся на дівча, що малеча посковзнулася й сіла в купу брудного снігу, відгорнутого до узбіччя тротуару. Не насмілившись її підняти, Клод прискорив крок: руки тримав глибоко в кишенях і повсякчас крадькома озирався. Він прошмигнув повз озброєну шваброю матрону, що саме виходила з сусідньої будівлі. Та привітала його гучною лайкою. Він обернувся. Матрона не зводила з нього погляду. Клод прискорив крок і ледь не влетів у квадратну загорожу, яку дорожні працівники поставили над відчиненим каналізаційним люком. Зробивши різкий рух, аби уникнути зіткнення, він зачепився за ґрати загорожі, порвавши кишеню свого дощовика. Робітники обізвали його телепнем і вилупком. Розпашілий від сорому, він, не сповільнюючись, ковзав по замерзлих калюжах, починаючи пітніти у своїй вовняній жилетці. Переходячи дорогу, він раптом зіштовхнувся з велосипедистом, що повертав без попередження. Педаль відірвала йому низ штанини й порізала щиколотку. Скрикнувши від переляку, він витягнув поперед себе руки, аби не впасти, але звалився на брудну бруківку разом з велосипедистом. Поруч саме був поліцейський. Клод Леон вивільнився з-під велосипеда. Щиколотка страшенно боліла. У велосипедиста було вивихнуте зап’ястя й роз’юшений ніс. Він вилаяв Клода. Того переповнював гнів: його серце дуже билося, жар спускався вздовж його рук, кров швидко пульсувала, зокрема в щиколотці й у стегні, здіймаючи при кожному ударі еґалізатор. Раптом велосипедист запустив лівий кулак Кло-дові в обличчя, від цього в голові останнього все прояснилося. Рука пірнула в кишеню й витягнула еґалізатор. Клод розсміявся, тому що велосипедист щось пробелькотів, задкуючи. Наступної миті він відчув потужний удар по руці — поліцейська дубинка опустилася. Підібравши еґалізатор, схопив Клода за комір. Відчувши, що в правій руці більше нічого немає, він різко обернувся. Його права нога раптом розпрямилася, влучивши поліцейському в пах. Той склався навпіл і випустив еґалізатор. З переможним риком Клод кинувся за еґалізатором і розрядив його у велосипедиста, що двома руками схопився за пояс, м’яко осів, видавши тихе горлове «А-а-а-ах»... Дим від відстріляних гільз приємно пахнув. Клод подув в дуло револьвера, як це роблять у фільмах, засунув зброю назад до кишені й звалився на поліцая. Йому хотілося спати.
8
Еквівалент гідроксиду літію. Газованку робили за допомогою «літинів лікаря Ґустена», які продавали в бакалії.