— Тобі не вистачить сил, Йєннефер.
— Ти недооцінюєш мої сили. Бажання, Геральте, бажання!
— Ні, Йєннефер. Не можу… Джин, може, і виконає його, але тобі не вибачить. Звільнившись, він уб'є тебе, відіграється на тобі. Ти ослаблена, ледве тримаєшся на ногах. Ти загинеш, Йєннефер.
— Це мій ризик!— люто крикнула вона.— Яке тобі діло до того, що станеться зі мною? Подумай краще про те, що джин може дати тобі! У тебе в запасі ще одне бажання! Ти можеш побажати що завгодно! Скористайся можливістю! Використай її, відьмаче! Ти можеш мати все! Все!
13
— Вони обоє загинуть?— завив Жовтець.— Як це? Пане Скрепп або як вас там… Чому? Адже відьмак… Чому, я просто слів не знаходжу, він не тікає? Чому? Що його там тримає? Це ж нерозумно…
— Нерозумно й безглуздо,— гірко проговорив Хіреадан.— Зовсім.
— Самогубство і звичайний ідіотизм!
— Це його професія,— вставив Невілл.— Відьмак рятує моє місто. Призиваю богів у свідки: якщо він переможе чарівницю й прожене демона, я щедро його винагороджу…
Жовтець зірвав з голови шапочку, прикрашену пером чаплі, плюнув на неї, кинув у болото і розтоптав, повторюючи при цьому різні слова на різних мовах.
— Але ж він…— раптом простогнав бард.— У нього ж у запасі є ще одне бажання. Він міг би врятувати і її, і себе! Пане Крепп!
— Все не так просто,— задумався богослужитель.— Але якби він якось зв'язав свою долю з долею… Ні, не думаю, щоб він здогадався. І краще, мабуть, щоб не здогадався.
14
— Бажання, Геральте! Скоріше! Чого ти бажаєш? Безсмертя? Багатства? Слави? Влади? Могутності? Почестей? Скоріше, ми не маємо часу!
Він мовчав.
— Ти хочеш стати людиною,— раптом сказала вона, бридко посміхаючись.— Я вгадала, вірно? От чого ти хочеш, от про що мрієш! Про звільнення, про свободу бути тим, ким хочеш, а не тим, ким бути змушений. Джин виконає це бажання, Геральте. Вислови його.
Він мовчав.
Вона стояла над ним у миготливому світлі чарівної кулі, у магічному світлі, у розблисках утримуючих джина променів, з волоссям, що розвівалося й палаючими фіолетовим вогнем очима, випрямлена, струнка, чорна, страшна…
І прекрасна.
Вона різко нахилилася, глянула йому в очі. Він відчув аромат бузку й аґрусу.
— Мовчиш? То чого ти бажаєш, відьмаче! От яке твоє найпотаємніше бажання! Ти не знаєш або не можеш зважитися? Пошукай у собі, пошукай глибоко й ретельно, тому що, клянуся Силою, іншої нагоди у тебе не буде!
А він раптом дізнався правду. Він знав. Знав, ким вона була колись. Про що пам'ятала, про що не могла забути, з чим жила. Ким була в дійсності, перш ніж стала чарівницею.
Бо на нього дивилися холодні, пронизуючі, злі й мудрі очі горбунки.
Він жахнувся. Ні, не від правди. Він жахнувся тому, що вона прочитає його думки, що вона дізнається, що він угадав. Що ніколи йому цього не вибачить. Він заглушив у собі цю думку, убив її, викинув з пам'яті, назавжди, без сліду, відчуваючи при цьому величезне полегшення. Відчуваючи, що…
Стеля провалилася. Джин, обплутаний сіткою вже гаснучих променів, звалився прямо на них, ричачи, і в ричанні цьому було торжество і жага вбивства. Йєннефер кинулася йому назустріч, з її рук вирвалося світло. Дуже слабке світло.
Джин роззявив пащу і простягнув до неї лабети. А відьмак раптом зрозумів, чого хоче.
І виговорив бажання.
15
Будинок вибухнув, цегла, балки й дошки злетіли вверх в хмарі диму й іскор. З пилу виплив джин, величезний, як клуня. Ричачи й заливаючись торжествуючим реготом, геній Повітря — д'їні, уже не зв'язаний ніякими зобов'язаннями й нічиєю волею, зробив над містом три кола, зірвав шпиль із вежі ратуші, злетів у небо й полетів, пропав, зник.
— Утік! Утік!— викликнув богослужитель Крепп.— Відьмак домігся свого! Геній полетів! Більше він нікому не загрожує!
— Ох,— вимовив Еррділь зі щирим замилуванням.— Які мальовничі руїни!
— Холера! Холера!— крикнув Жовтець, скорчившись за стіною.— Розвалив весь будинок! Ніхто не міг цього пережити! Ніхто, кажу вам!
— Відьмак Геральт з Ривії пожертвував собою заради порятунку міста,— урочисто проговорив бургомістр Невілл.— Ми не забудемо його, ми вшануємо його. Ми подумаємо про пам'ятник…
Жовтець стряхнув з рукава шматок заляпаного глиною очеретяного мату, отряхнув курточку від пластівців змоченої дощем штукатурки, глянув на бургомістра й кількома ретельно підібраними словами висловив свою думку про жертву, почесті, пам'ять і всі пам'ятники світу.