— Ця галактика — колиска людства, — долинуло з неймовірної далечини, але дуже чітко.
Зі Прайм ледь потамував розчарування, бо та галактика нічим не відрізнялася від інших.
Ді Саб Уан, чий розум був іще поруч, несподівано запитала:
— І одна з цих зірок є колискою людства?
АК Всесвіту відповів:
— Зірка, де народилося людство, перетворилася. Тепер це білий карлик.
— А люди вимерли? — вихопилось у Зі Прайма. Відповідь була така:
— Для їхніх фізичних тіл, як завжди у таких випадках, сконструйовано новий світ.
— Так, звичайно, — промовив Зі Прайм, однак відчуття втрати все ще переповнювало його. Нарешті розум звільнився від сприйняття галактики, де вперше з’явилося людство, і думки загубилися в зоряному просторі. Боронь боже побачити таке колись знову!
Ді Саб Уан запитала:
— Що сталося?
— Зірки вмирають. Зірка людства померла.
— Вони всі повинні померти.
— Так, коли скінчиться вся енергія, помруть і наші тіла, і ти, і я.
— Це станеться через мільярди років.
— Я не хочу, щоб це сталося навіть через мільярди років. АК Всесвіту! Як зберегти зірки від смерті?
Ді Саб Уан сказала з іронією:
— Ти хочеш знати, як змінити напрям ентропії?
АК Всесвіту відповів:
— Брак даних для чіткої відповіді.
Розум Зі Прайма повернувся до своєї галактики, він більше не контактував з розумом Ді Саб Уан, тіло якої мешкало, може, за трильйон світових років, а, може, й зовсім поруч — це вже не мало значення.
Заглиблений у сумні думки, Зі Прайм збирав міжзоряний водень, з якого хотів збудувати маленьку власну зірку. Якщо зірки одного дня повинні вмерти, то треба створити бодай кілька нових.
Людина радилася сама з собою, бо розум тепер був один. Інтелекти всіх людей органічно розчинились один в одному й стали неподільним цілим. Трильйони й трильйони їхніх безсмертних тіл спочивали на своїх місцях. Їх добре обслуговували досконалі роботи.
Людина сказала:
— Всесвіт вмирає.
Людина дивилася на дедалі тьмяніші галактики. Велетенські зірки — марнотратниці вмерли дуже давно, давніше за найдавніше минуле. Майже всі вони, геть зблякнувши, стали білими карликами.
Нові зірки утворилися з міжзоряного пилу завдяки природним процесам, деякі — створила сама Людина, але всі вони вже згасли. Іноді білі карлики зіштовхувалися, вивільнюючи могутню енергію, народжуючи нову зірку, та вона була тільки одна з тисячі загиблих білих карликів і на неї теж колись чекав кінець.
Людина сказала:
— Якщо ощадити за вказівками Космічного АКа рештки енергії у Всесвіті, то її вистачить на мільярди років.
— Хай так, — погодилася Людина, — та врешті й вона скінчиться. Використана енергія не поновлюється. Ентропія повинна досягти максимуму.
Людина запитала:
— Хіба неможливо скерувати ентропію у зворотному напрямку? Звернімося до космічного АКа.
Космічний АК був скрізь, але не поряд. Його ніхто не бачив. Створений з чогось, що не було ні матерією, ні енергією, він перебував у надпросторі. Його розміри і природа для людини були незбагненні.
— Космічний АКу, — запитала Людина, — як змінити напрям ентропії?
Космічний АК відповів:
— Ще обмаль даних для чіткої відповіді.
Людина сказала:
— Збери додаткові дані.
Космічний АК відповів:
— Я так робитиму. Я роблю це сто мільярдів років. Моїм попередникам і мені це запитання ставилося багато разів. Всіх даних, що я маю, не досить.
— Чи настане час, коли даних вистачатиме, чи ця проблема нерозв’язна за будь-яких обставин?
Космічний АК сказав:
— Немає нерозв’язних проблем за будь-яких обставин.
Людина запитала:
— Коли матимеш досить інформації, щоб відповісти?
Космічний АК відповів:
— Ще обмаль даних для чіткої відповіді.
— Ти працюватимеш над цим?
— Так, працюватиму.
Людина сказала:
— Ми чекаємо.
Після десяти трильйонів років згасання зірок і галактик у космічному просторі запанував майже суцільний морок.
Людські тіла відчужувалися від розуму, і то так, наче це була не втрата, а набуток.
Поступово Людина зливалася з АКом.
Перед тим як злитися остаточно, останній розум Людини оглянув космічний простір, де не було нічого крім решток збляклої зірки й неймовірно тонкої матерії, що безладно змішувалася з рештками тепла, наближаючись до абсолютного нуля.
Людина спитала:
— АКу, це кінець? Хіба нічого не можна зробити, щоб перетворити цей Хаос знов у Всесвіт? Невже нічого не можна зробити?
АК відповів: