— Мабуть, побачимо.
Карлот дан Ейдер змінилась. «І, вочевидь, те вигнання подіяло їй не лише на шкоду». Волосся в неї відросло — може, й не повністю, та його більш ніж вистачало для привабливої зачіски. Синці довкола горла поблякли, а на місці струпів, які вкривали її щоку, залишилися тільки ледь-ледь помітні відмітини. Вона змінила мішковину зрадниці на дорожній одяг заможної пані й мала в ньому надзвичайно гарний вигляд. На пальцях і на шиї в неї виблискували самоцвіти. Вона здавалася такою ж багатою й доглянутою, як під час їхньої першої зустрічі. А ще вона всміхалася. «Це усмішка гравця, який має всі виграшні карти. І чому я ніяк не можу цього вивчити? Ніколи й нікому не роби добра. Особливо жінці».
На столі перед нею — там, де до них легко було дотягнутися, лежали маленькі ножиці. Із тих, якими багатійки обрізають собі нігті. «Однак ними так само добре зрізати шкіру з людських підошов, розширювати людині ніздрі, відрізати вуха — поволі, смужка за смужкою…»
Ґлокта зрозумів, що йому неймовірно важко відвести погляд від цих маленьких начищених лез, які блистіли в яскравому світлі ламп.
— Я ж наче сказав вам більше не вертатися, — промовив він, але без звичної владності в голосі.
— Сказали. Але відтак я подумала: а чому б не повернутись? Я не побажала розлучатися з певними активами в місті й дуже хочу скористатися певними діловими можливостями. — Ейдер узяла ножиці, відрізала від нігтя на великому пальці — й без того вже ідеального — тонесеньку смужечку, а тоді насуплено поглянула на результат. — А тепер ви навряд чи розкажете комусь, що я тут, авжеж?
— За вашу безпеку я більше не тривожуся, — пробурчав Ґлокта. «А за свою, на жаль, тривожуся дедалі дужче. Зрештою, немає такого каліки, якого не можна скалічити ще більше». — Вам справді треба було докласти таких зусиль, просто щоб розповісти про свої приготування до мандрів?
Її усмішка лише поширшала.
— Сподіваюся, мої люди не заподіяли вам шкоди. Я просила їх діяти обережно. Принаймні поки що.
— Проте обережне викрадення — це все одно викрадення, хіба не так?
— «Викрадення» — дуже негарне слово. Чому б не вважати це запрошенням, від якого важко відмовитися? Я ж принаймні залишила вам одяг, хіба ні?
— Конкретно ця послуга пішла на користь нам обом, повірте. І дозвольте спитати: на що ви мене запросили, крім болючого і грубого поводження й короткої розмови?
— Мене ображає те, що вам потрібно більше. Але, якщо ви вже про це сказали, було і ще дещо. — Ейдер відчикрижила ножицями ще один кавалок нігтя й зазирнула Ґлокті в очі. — Невеличкий борг із Дагоски. Боюся, не зможу спати спокійно, доки його не буде сплачено.
«Кілька тижнів у чорній камері й задушення? І як мені можуть за це сплатити?»
— Тоді прошу, — процідив Ґлокта крізь ясна. Поки він дивився, як оті леза чикають, у нього затріпотіла одна повіка. — Це напруження для мене нестерпне.
— Гурки йдуть.
Він трохи помовчав, заскочений зненацька.
— Йдуть сюди?
— Так. До Міддерланду. До Адуа. До вас. Вони потай збудували флот. Почали будівництво після минулої війни, а тепер він готовий. Його кораблі можуть позмагатися з чим завгодно в арсеналі Союзу, — Ейдер кинула ножиці на стіл і протяжно зітхнула. — Принаймні я таке чула.
«Гуркський флот, як і казав мій опівнічний гість Юлвей. Може, це й справді чутки й примари. Але чутки не завжди брешуть».
— Коли вони прибудуть?
— Якщо чесно, не можу сказати. Влаштувати таку виправу — це титанічна організаторська праця. А втім, гурки завжди були незмірно краще організовані, ніж ми. Тому з ними так приємно вести справи.
«Мої відносини з ними не були аж такими чудовими, але менше з тим».
— Скільки їх прийде?
— Гадаю, дуже багато.
Ґлокта пирхнув.
— Вибачте, якщо моє ставлення до слів відомої зрадниці дещо скептичне, тим паче з огляду на те, що ви доволі скупі на деталі.
— Хай буде по-вашому. Вас привели сюди, щоб попередити, а не переконати. Гадаю, я мушу зробити це для вас за те, що зберегли мені життя.
«Яка чудова старомодність».
— І все?
Вона розвела руками.
— А що, дама вже не може постригти собі нігті, нікого не образивши?
— А ви не могли просто написати, — зірвався Ґлокта, — щоб мені не натерло під пахвами?
— Ой, та ну вас. Мені завжди здавалося, що невеликому натиранню вас не злякати. До того ж це дало нам можливість поновити цілком приємні дружні стосунки. А ще ви маєте дозволити мені трохи потішитися після того, до чого мене довели.
«Мабуть, це так. Я стикався і з менш симпатичними загрозами, і до того ж їй вистачає смаку не зустрічатись у свинарнику».
— То я можу просто піти звідси?
— Хтось узяв ціпок?
Ніхто не озвався. Ейдер радісно всміхнулася, показавши Ґлокті бездоганні білі зуби.
— Тоді можете поповзти геть. Як вам таке?
«Це краще, ніж сплисти в каналі після кількох діб на дні, роздувшись, наче великий блідий слимак, і пахнучи, як усі могили міста».
— Гадаю, цілком незле. Однак мене цікавить от що… Що завадить мені пустити своїх практиків по сліду з дорогих парфумів, наказавши їм завершити розпочате, коли ми закінчимо тут?
— Надзвичайно характерні для вас слова, — зітхнула Ейдер. — Мушу вам сказати, що один мій давній і надійний діловий знайомий має запечатаного листа. У разі моєї смерті його буде надіслано архілекторові, щоб розповісти йому, до чого саме мене було засуджено в Дагосці.
Ґлокта кисло втягнув повітря крізь ясна. «Саме те, що треба — ще один ніж для жонглювання».
— А що станеться, якщо ви без жодних зусиль із мого боку помрете від гнилі? Чи на вас завалиться будинок? Чи ви вдавитеся шматочком хліба?
Ейдер дуже широко розплющила очі — так, ніби це вперше спало їй на думку.
— У будь-якому з цих випадків… гадаю… листа все одно буде надіслано, хоч ви й будете невинуваті. — Жінка безпорадно засміялася. — Світ, на мою думку, далеко не такий справедливий, яким має бути, і насмілюся сказати, що тубільці Дагоски, найманці в рабстві й перерізані вояки Союзу, яких ви змусили боротися за свою програну справу, погодилися б із цим. — Вона всміхнулася так мило, ніби вони розмовляли про садівництво. — Мабуть, вам усе-таки було б незмірно простіше, якби ви наказали мене задушити.
— Ви читаєте мої думки.
«От тільки тепер уже пізно. Я зробив добре діло, а за нього, звісно, треба заплатити».
— До речі, а скажіть-но мені, перш ніж ми знову розійдемося — сподіваймося, що востаннє, — ви задіяні в цій історії з голосуванням?
Ґлокта відчув, як у нього засіпалось око.
— Скидається на те, що мої обов’язки з ним пов’язані.
«Ба більше, я присвячую йому весь свій час, вільний від сну».
Карлот дан Ейдер нахилилася вперед, близько, наче змовниця, поставила лікті на стіл і поклала підборіддя на руки.
— І хто ж, на вашу думку, буде наступним королем Союзу? Брок? Ішер? Хтось інший?
— Про це ще трохи зарано говорити. Я над цим працюю.
— Тоді кульгайте собі далі. — Ейдер випнула нижню губу. — І вам, мабуть, краще не розповідати про нашу зустріч Його Преосвященству.
Вона кивнула, і Ґлокта відчув, як йому на обличчя знову натягнули мішок.
Обшарпана юрба
Командний пункт Джезаля, якщо так можна сказати про місце перебування такої спантеличеної й безпорадної людини, стояв на гребені довгого схилу. Звідти відкривався прекрасний краєвид на неглибоку долину внизу. Принаймні цей краєвид був би прекрасним у щасливіші часи. Тепер же він, ніде правди діти, був аж ніяк не приємним видовищем.
Основна частина бунтівників повністю зайняла кілька великих полів ближче до дна долини, і вони скидалися на темну, брудну, страхітливу заразу, що подекуди виблискувала ясною сталлю. Лише фермерський реманент і ремісницьке знаряддя, зате все це було гостре.