- Що менi робити? - кричав Девi. - Бачиш, що з тобою сталося?
Бен заплющив очi, щоб зiбратися з думками. Вiн знав, що вже не зможе вести лiтак: руки горiли, як у вогнi, i були важкi, наче свинець, ноги не рухались, а в головi стояв туман.
- Девi, - ледве-ледве вимовив Бен в заплющеними очима, - що у мене з ногами?
- У тебе руки... - почув вiн невиразний голос Девi, - руки зовсiм порiзанi, просто жах!
- Знаю! - сердито сказав Бен, не розтуляючи зубiв. - А що у мене з ногами?
- Ноги в кровi, теж порiзанi...
- Дуже?
- Дуже, але не так, як руки. Що менi робити?
Тодi Бен глянув на руки i побачив, що права майже зовсiм одiрвана, вiн бачив м'язи, сухожилля, кровi майже не було. Лiва була схожа на шматок пожованого м'яса i сильно кровоточила; вiн зiгнув її, пiдтягнув кисть до плеча, щоб зупинити кров, i застогнав вiд болю.
Бен знав, що справи його дуже поганi. Але тут же змiркував, що треба щось робити: коли його не стане, хлопець залишиться сам, i про це страшно було навiть думати. Це було ще гiрше, нiж його власне становище. Хлопця не скоро знайдуть у цiй спаленiй сонцем країнi, якщо взагалi його знайдуть.
- Девi, - сказав вiн рiшуче, ледве володiючи недоладними думками, слухай-но... Вiзьми мою сорочку, розiрви i перев'яжи менi праву руку. Чуєш?
- Чую.
- Мiцно обв'яжи менi лiву руку вище ран, щоб зупинити кров. Потiм якось прив'яжи кисть до плеча. Так мiцно, як тiльки зможеш. Зрозумiв? Перев'яжи обидвi руки.
- Зрозумiв.
- Перев'яжи дуже мiцно. Спочатку праву руку, але закрий рану. Зрозумiв? Ти зрозумiв...
Бен не почув вiдповiдi, тому що знову знепритомнiв; цього разу вiн був без пам'ятi довше i опам'ятався тодi, коли хлопчик перев'язував йому лiву руку. Серйозне, напружене, блiде личко сина скривилось вiд жаху, але вiн з вiдчайдушною мужнiстю старався виконати своє завдання.
- Це ти, Девi? - сказав Бен, чуючи сам, як невиразно вимовляє слова. Послухай, хлопчику, - говорив вiн через силу, - я тобi повинен сказати все одразу, на випадок, якщо знов знепритомнiю. Перебинтуй менi руки, щоб я не втрачав надто багато кровi. Приведи в порядок ноги i витягни мене з акваланга. Вiн мене душить.
- Я хотiв тебе витягнути, - сказав Девi сумним голосом. - Не можу, не знаю як.
- Ти мусиш мене витягнути, ясно? - прикрикнув Бен за своєю звичкою, але тут же зрозумiв, що єдина надiя врятуватись i хлопчиковi i йому - це примусити Девi самостiйно думати, впевнено робити те, що вiн повинен зробити. Треба якось переконати в цьому хлопчика. - Я тобi скажу, синку, а ти постарайся зрозумiти. Чуєш? - Бен ледве чув сам себе i на секунду навiть забув про бiль. - Тобi, бiдоласi, доведеться все робити самому, так уже сталося. Не сердься, коли я на тебе гримну. Тут уже не до образ. На це не треба зважати, зрозумiв?
- Зрозумiв, - Девi перев'язував лiву руку i не слухав його.
- Молодець! - Бен хотiв пiдбадьорити дитину, але це в нього якось не виходило. Вiн ще не знав, як пiдiйти до хлопчика, але розумiв, що це необхiдно. Десятирiчна дитина мала виконати надзвичайно складну справу. Якщо вона хоче вижити. Але все повинно йти по порядку.
- Дiстань у мене з-за пояса нiж, - сказав Бен, - i перерiж усi ремiнцi акваланга. - Сам вiн не встиг скористатися ножем. - Бери тонку пилку: так буде швидше. Не порiжся.
- Добре, - сказав Девi, пiдводячись. Вiн подивився на свої вимазанi в кров руки i позеленiв. - Якщо можеш хоч трохи пiдвести голову, я витягну один ремiнь, я його розстебнув.
- Гаразд, постараюсь.
Бен трошки пiдвiв голову i сам здивувався, як важко йому навiть поворухнутися. Спроба ворухнути шиєю знесилила його, i вiн знепритомнiв; цього разу вiн провалився в чорну безодню нестерпного болю, який, здавалося, нiколи не вгамується. Повiльно прийшов до пам'ятi i вiдчув навiть полегкiсть.
- Це ти, Девi?.. - запитав звiдкись здалеку.
- Я зняв з тебе акваланг, - почувся тремтячий голос хлопчика. - Але в тебе на ногах усе ще тече кров.
- Не звертай уваги на ноги, - сказав вiн, розплющуючи очi.
Бен трошки пiдвiвся, щоб подивитись, в якому вiн станi, але побоявся знову знепритомнiти. Вiн знав, що не зможе сiсти, а тим бiльше звестись на ноги, i тепер, коли хлопчик перев'язав йому руки, верхня половина тулуба в нього була скута. Найгiрше - ще попереду, i йому треба було все обмiркувати.
* * *
Єдиною надiєю врятувати хлопця був лiтак, i Девi повинен буде його вести. Не було нi iншої надiї, нi iншого виходу. Але спочатку треба все добре продумати. Хлопця не можна лякати. Якщо сказати Девi, що йому доведеться вести лiтак, його охопить жах. Треба добре подумати, як про це сказати синовi, пiдготувати його й переконати зробити це, хоч i несвiдомо. Треба було навпомацки знайти шлях до пойнятої страхом незрiлої свiдомостi дитини. Бен уважно подивився на сина i пригадав, що давно вже як слiд не приглядався до нього.
"Вiн, здається, хлопець розвинутий", - подумав Бен, дивуючись чудному напрямку своїх думок. Цей хлопець iз спокiйним обличчям був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий i навiть невгамовний характер. Але блiде, трохи широкувате обличчя виглядало зараз нещасним. Помiтивши пильний погляд батька, Девi одвернувся i заплакав.
- Нiчого, хлопчику, - насилу вимовив Бен. - Тепер уже нiчого.
- Ти помреш? - запитав Девi.
- Хiба я в такому станi? - не подумавши, запитав Бен.
- Так, - вiдповiв Девi крiзь сльози.
Бен зрозумiв, що допустився помилки i що йому не можна говорити з хлопчиком, не обдумуючи кожне своє слово.
- Я жартую, - сказав вiн. - Не надавай значення тому, що з мене так тече кров. Твоєму батьковi доводилось бувати в скрутних становищах не раз i не двiчi. Хiба ти не пам'ятаєш, як я попав тодi до лiкарнi в Саскатунi?