О, яка тиша i який спокiй! Бен чув їх, вiдчував усiєю своєю iстотою. Вiн раптом зрозумiв, що виживе. Вiн так боявся помирати i ще зовсiм не хотiв здаватись!
* * *
У життi не раз настають вирiшальнi хвилини i залишаються вирiшальнi дюйми, а в пошматованому тiлi льотчика знайшлися вирiшальнi сили - кiстки i кровоноснi судини, про якi люди й не пiдозрювали. Коли здається, що все вже кiнчено, вони беруть своє. Єгипетськi лiкарi, несподiвано для себе, виявили, що у Бена їх невичерпний запас, а здатнiсть вiдроджувати розiрванi тканини, здавалося, була дана льотчиковi самою природою.
На все це потрiбен був час, але що означав час для життя, яке висiло на волосинцi?.. Однаково Бен нiчого не вiдчував, крiм припливiв i вiдпливiв болю та рiдких проблискiв свiдомостi.
- Вся справа в адреналiнi, - розкотисте смiявся кучерявий лiкар-єгиптянин, - а ви його виробляєте, як атомну енергiю.
Здавалося, все було гаразд, а проте Бен таки втратив лiву руку. ("Дивно, - думав вiн, - я мiг би поклястися, що бiльше дiсталося правiй руцi"). Довелося перебороти i паралiч, що його кучерявий зцiлитель уперто називав "великим нервовим шоком". Усе пережите зробило з Бена нерухомий i дуже крихкий уламок - одужання не могло йти швидко. Але справа все-таки йшла на краще. Все йшло на краще, крiм його лiвої руки, яка опинилася в печi, де спалювали смiття. Та й це було б нiчого, коли б услiд за рукою не пiшла туди ж i його професiя льотчика.
А крiм усього, був ще хлопчик.
- Вiн живий i здоровий, - повiдомив лiкар. - Обiйшлося навiть без шоку. - Кучерявий єгиптянин кидав дотепнi жарти чудовою англiйською мовою. Вiн куди рухливiший за вас!
Отже, i з Девi все було гаразд. Навiть лiтак уцiлiв. Усе було дуже добре, але вирiшувала справу зустрiч з хлопцем: тут або все почнеться, або знову закiнчиться, i, можливо, назавжди.
Коли привели Девi, Бен побачив, що це була та сама дитина, з тим самим обличчям, яке вiн зовсiм недавно вперше розглядiв. Але справа була не в тому, що розглядiв Бен, важливо було дiзнатися, чи зумiв хлопець що-небудь побачити в своєму батьковi?
- Ну як, Девi? - несмiливо спитав вiн сина. - Здорово було, га?
Девi кивнув. Бен знав: хлопчина зовсiм не думає, що було здорово, але настане час, i вiн зрозумiє. Колись хлопець зрозумiє, як було здорово. До цього варто було докласти рук.
- Розклеївся твiй батько, правда? - запитав вiн знову.
Девi кивнув. Обличчя його лишалося таким же серйозним.
Бен усмiхнувся. Так, що вже грiха таїти: батько справдi розклеївся! їм обом потрiбен час. Йому, Бену, тепер потрiбне буде цiле життя, цiле життя, яке подарував йому хлопець. Але, дивлячись у цi свiтлi очi, на трохи випнутi вперед зуби, на це обличчя, таке незвичайне для американця, Бен вирiшив, що заради нього вiддасть усе. На це варто витратити час. Вiн уже добереться до самого серця хлопчини! Рано чи пiзно вiн до нього добереться. Останнiй дюйм, який роздiляє всiх i все, нелегко подолати, якщо не бути майстром своєї справи. Але бути майстром своєї справи - обов'язок льотчика, а Бен був же колись зовсiм не поганим льотчиком.