Рук кивнув головою. Обабіч промовного балкону Великого Бібліотекаря, звідки Фенбрус Лодд звертався до юрби, сиділи у кріслах з високими спинками Професори Світло-знавства й Темрявознавства — Ульбус Веспіус і Таллус Пенітакс. Обидва були колись небознавцями, але потім, обурившись поведінкою Сторожів Ночі, вирішили пов’язати свою долю з Бібліотекарськими Академіками. А вже обабіч цих двох сиділи, по шестеро з кожного боку, старійшини бібліотеки.
Голос Фенбруса Лодда лунав по всій принишклій палаті.
— Ще ніколи Раді Трьох не було так нелегко вибрати майбутніх мандрівників до Озерного приплаву. І не за браком, зауважмо, підхожих кандидатів, а швидше навпаки. Кожен з ваших бібліотечних старійшин висував свого чудового претендента і наводив слушні аргументи на його користь…
Рук окинув поглядом усіх дванадцятьох достойників, одного за одним. Їхні кар’єри засадничо різнилися між собою. Декотрі були блискучі землезнавці, що повернулися з вигнання, аби допомогти новій підземній бібліотеці стати на ноги; інші — видатні небознавці, що подібно до самих Професорів Темрявознавства і Світлознавства перейшли на бік супротивника, коли превражі Сторожі Ночі запанували в Санктафраксі. Але в декого з них минуле було книгою за сімома замками. Руків погляд упав на Альквікса Венвакса. Добрий професор, що взяв хлопчину під своє крило, належав якраз до третіх. Його минуле повивала непроникна таємниця.
— Як і щоразу, — провадив Великий Бібліотекар, — ми звели цей короткий список до трьох осіб, яких ми, Рада Трьох, визнали, зрештою, найпідхожішими для поставленого перед ними завдання…
Рук крадькома зиркнув на Фелікса. Обличчя його друга променіло палким сподіванням. Удвох вони не раз обговорювали, що означає стати обранцем. Спершу подорож: через Нижнє місто, через Велику дорогу Багнищем і через Темноліс, — здійснити яку допоможуть вірні друзі бібліотекарів. Потім, після періоду напруженого навчання (про яке Фелікс згадував зазвичай скоромовкою), — побудова власного літального пристрою. І ось нині Феліксові мрії-сни про польоти мали нарешті справдитися!
— …не тільки святе, а ще й тяжке, — не вгавав Великий Бібліотекар, але вже тихішим голосом. — І вкрай небезпечне. Ті з вас, хто сподобився вибору, муситимуть боротися з самовпевненістю, найгіршим своїм ворогом. Вам доведеться завжди бути насторожі. Зовнішній світ — небезпечне місце.
Тут Руків погляд стрівся з очима Альквікса Венвакса. Професор ледь помітно кивнув головою бібліотекарському учневі, й Рук відповів йому в той самий спосіб, сподіваючись, що старий не помітить, як спалахнули в нього щоки. До нього дійшли чутки, що професор має намір узяти Рука, як хлопець підросте, до себе своїм постійним особистим помічником. Рук знав, що мав би бути вдячним, адже це, зрештою, саме те, про що мріє більшість бібліотекарських учнів. Але вже сама думка, що доведеться весь вік пронидіти в задушливих підземних нетрищах тунелів та камер, куди ніколи не зазирає сонце, здавалася хлопцеві безпросвітним страшним сном.
— Отже, любі дослідники Світокраю, ви, що всі як один зібралися тут, — провадив Фенбрус Лодд із пафосом, гідним такої врочистої події, — настав час зробити Оголошення!
Палата затамувала подих. Тільки й чути було, що тихе, далеке цяпання, яке відлунювало попід склепіннями, та ще хурчали, мов билися великі крила, лопаті вентиляторів. Очі кожного прикипіли до сувою, якого саме розгортав Великий Бібліотекар Фенбрус Лодд.
— Першим Бібліотекарським Лицарем обрано Стоба Луммуса! — оголосив він.
Бібліотекарські підмайстри привітали цю вість оплесками та віншувальними вигуками, традиційним своїм: «Гей-гей-гей!»; професура ж лише схвально закивала головами. Оскільки Стоб Луммус мав блискучі успіхи в науці, його обрання не подивувало напутників — хоча двоє чи троє з присутніх тут старіших, мудріших академіків не пропустили нагоди зазначити, що Стоб переконається вже незабаром: самої бібліотечної мудрості не досить для успіху.
Рук із Феликсом глянули вниз і побачили кремезного парубійка з широкими плечима та густою чорною кучмою на голові, якого товариші взяли на плечі.
— Ото, певне, він, — мовив Фелікс, пильніше придивляючись до першого об-ранця. Йому стало трохи тривожно, що не його, Фелікса, назвали першим. — Стоб Луммус, — здвигнув він плечима. — Щось не чув я про такого…
Рук насупився.
— Зате я, здається, чув, — зронив він задумано. — Він зі Східних околиць, із самої глушини. Чи не син отого великого сторожа з каналізаційного дозору — пригадуєш, із рубцем на щоці?..