Скрізь довкола валялися мертві сорокухи, але загиблих відразу ж заступали інші ошалілі птахочудиська: чуючи виття сирени, вони стікалися сюди з обох кінців Великої дороги.
— Захопіть балюстради! — почув Рук, як зикнув Громовий Вовкун, і побачив, озирнувшись, що капітан небесних піратів відбивається одночасно від двох сорокух. — І втримайте їх! — проричав недавній в’язень, коли спершу одна потвора, а за нею і друга повалилися неживі на поміст. — Усі відходимо воднораз! — згукнув наостанок Громовий Вовкун. — Коли я скажу!
Ту ж мить Рук уздрів спалах жовтожарого пір’я — то з тіней за спиною Громового Вовкуна вискочила височенна, м’язиста сорокуха-охоронниця у блискотливому нагруднику та шоломі з плюмажем. Ось вона замахнулася зазубленою косою.
— Капітане! — скрикнув Рук, зірвавшись на рівні ноги.
І саме вчасно! Капітан небесних піратів притьмом шатнувся ліворуч. Коса з усього маху влучила в дошку і глибоко застрягла. Громовий Вовкун замахнувся своєю важкою шаблюкою, але в цю хвилину сорокуха, пронизливо вереснувши, відхаркнула і плюнула. Лискучий згусток слини майнув у повітрі й заліпив капітанові все обличчя. Гидливо с крикнувши, Громовий Вовкун поточився назад, де лежав перекинутий віз.
Рук вражено охнув. Він збагнув: перед ним не проста сорокуха-охоронниця! З таким яскравим плюмажем та з такою статурою, вона, либонь, належала до елітних Сестриць-Сорокух.
— Громовий Вовкун! — вереснула сестриця-сорокуха і підступила, скрегітливо шкрябаючи пазурами, до капітана. — Великий Громовий Вовкун! Ану лиш погляньмо, який ти великий!
А Громовий Вовкун був приголомшений і майже осліплий. Зі зневажливим сміхом сестриця-сорокуха презирливо вибила шаблю йому з рук. А тоді, балансуючи на одній пазуристій лапі, другою розкраяла йому руку.
— Зараз я видеру тобі серце! — заверещала вона. — І зжеру його!
Кров сльозила з рукава капітанового сурдута і скрапувала з пальців, які допіру ще тримали шаблю. Небесний пірат упав навколішки біля перевернутого воза.
То був кінець.
Громовий Вовкун лишився без зброї. А сорокуха, з палаючими незмигними очиськами, звела над ним свої гострі як бритви пазуриська.
— Дурню! — знов заверещала вона. — Ти й справді гадав, ніби ми не знаємо, хто ти такий? Справді? Ти, великий капітан, став принадою, почепленою на гачок, щоб заманити їх сюди. — Вона кивнула головою в напрямку бою за балюстраду, який кипів позад них. — Коли ти здохнеш, вони здадуться. Я раз і назавжди визволю Світокрай від тебе та твоєї небесно-піратської потолочі!
Громовий Вовкун німував. Він був зовсім безборонний. А сестриці-сорокусі, здавалося, було приємно з ним погратися.
— Я вже не буду простою сестрицею-сорокухою! — розпащекувалася вона. — Я повернуся до Східного сідала переможницею і вимагатиму гідної винагороди. — Вона помовчала. — Матінка Красний Кіготь Східного сідала! Мило звучить, чи не так? — хрипко зареготала потвора. — І лиш одна потороча заступає мені шлях до мети, — додала вона. її погляд став ще жорсткіший; очиськами вона свердлила Громового Вовкуна. — Це ти!
— Неправда! — закричав Рук, скочивши на перевернутого воза і піднявши тремкими руками високо над головою важкого кам’яного дзбана.
Зирнувши вгору: що воно там дзявулить на возі? — сорокуха на якусь частку секунди заціпеніла, сторопіло лупаючи очима. І цього стачило. Натужно хекнувши, Рук огрів важким дзбаном сорокуху по голові. Від удару об шолом дзбан розбився, розлетівшись черепками на всі боки, а сорокуха заточилася і відступила назад.
Громовий Вовкун кинувся до своєї шаблі. Одним зграбним рухом він випростався і блискавично замахнувшись шаблею — знизу вгору, — обезголовив потворище — стало єдиного удару. Шолом із плюмажем брязнув на підлогу, а голова, яку він досі захищав, покотилася підстрибом по мостинах із роззявленим дзьобом і вражено вибалушеними сліпаками.
Громовий Вовкун обернувся, і йому відвисла щелепа.
— Ти? — здуміло вигукнув він. — Знову!
А за мить до Рука звернувся ще й другий голос.
— Руку! Мерщій! — То гукала Маґда. — Ходім! — процідила вона крізь зуби. — Треба негайно звідси вимітатися.
— Ти вдруге рятуєш мені життя, — зазначив Громовий Вовкун. — Як ти сказав, тебе звати?
— Рук Човновод, якщо для вас це щось важить.
— А таки важить, хлопче! — сказав капітан небесних піратів. — Рук Човновод… Я ніколи не забуду, що ти зробив для мене цієї ночі. — Він кивнув головою на Маґду. — Але твоя супутниця має слушність: вам треба негайно звідси вимітатися.