— Капітане! — ревнув голос позад нього, і смаглявий пірат схопив його за руку. — Ми очистили балюстраду. Йди мерщій до нас, поки до них не прибула нова підмога.
Тут смаглявець потяг Громового Вовкуна в один бік, а Маґда Рука — в другий, але в останню мить капітан із хлопцем ще встигли зглянутися.
— Щасливої тобі дороги, Руку Човноводе! — гукнув капітан.
— До побачення, капітане! — відповів Рук.
Удвох із Маґдою вони поспішилися до спальної повітки, де побачили: Стоб і Партіф’юл сидять на возієвому сидінні бідки, запряженої дужим волорогом.
— Де ви її доп’яли? — здивувалася Маґда.
— Просто лежала покинута, — пояснив Стоб. — Перевернута.
— Ну ж бо, стрибайте! — нетерпляче гукнув Партіф’юл. Маґда з Руком скочили на задок. Стоб ляснув батогом, і волоріг щомога заквапився. Незабаром небесні пірати і сорокухи-охоронниці зосталися далеко позаду. Піші мандрівники, які човгали попереду, розбігалися, наражаючись одне на одного, щоб дати бідці з пасажирами дорогу, але сорокухи, поспішаючи до платформи, де ще начебто кипів бій, ані крихти не вважали на них.
Колеса все торохтіли й торохтіли по мостинах, і крики поволі вщухли, виття сирени завмерло далеко позаду. Але вони не зупинялися, все їдучи і їдучи крізь пітьму, долаючи милю за милею. Потім, коли наздогнали валку важких балагул, рух бідки сповільнився. Найтемніші години ночі минули. М’які пасма світла соталися вгору від обрію: ось-ось зійде сонце.
Рукові голова йшла обертом. За останню добу він пережив стільки пригод, ніби встиг спливти щонайменше рік. І все-таки всі вони убгалися в одну добу. Він обернувся до Маґди і всміхнувся.
— Як ти гадаєш, найгірше вже позаду? — запитав. Стоб озирнувся.
— Звідси видно, як багато ти знаєш, бібліотекарський учню, — неприязно пробурчав він. Тоді відвернувся і кивнув головою вперед: — Поглянь!
Аби краще бачити, Рук зіп’явся на ноги. Хоча небо здебільшого ще було окутане непроглядною темрявою, прямо поперед них мерехтіла дивацька золотава заграва, немовби жеврів якийсь величезний світник, заправлений тілдеровим лоєм.
— Що воно таке? — запитав Рук.
— А ти ще не здогадався? — запитанням на запитання відповів Стоб.
— Ми наближаємося до Присмеркового лісу, — стишеним і шанобливим голосом пояснив Партіф’юл. І додав: — Найпідступнішого і найнебезпечнішого місця у всьому Світокраї, юні друзі мої.
Розділ сьомий
Присмерковий ліс
Блуд легенько нап’яв віжки, і великий вайлуватий волоріг, пирхнувши, зупинився. Він потряс патлатою круторогою головою і терпляче ждав. Партіф’юл сплигнув з бідки.
Рук випростався, зненацька прокинувшись, і роззирнувся довкруж. Незнане моторошне мрево сповивало все довкола золотавим жеврінням. Рідкий гурт дрібногоблінів, що тягли ручні візки, прогуркотів мимо: похнюплені голови, хмурі обличчя.
— Чого ми стали? — поцікавився Рук.
— Хоч забий, не знаю, — озвався поруч нього Стоб, тамуючи позіх.
— Я мушу зараз вас покинути, — пояснив Партіф’юл. Маґда охнула. Блуд обернувся до неї, взяв її за руку і задивився у глиб її очей, дослухаючись до її думок.
— Ви дістанетеся до Озерного приплаву — заявив він. — Поза всяким сумнівом. Хоча я з вами й недовго, на мене справили враження ваша рішучість, ваша хоробрість і… — додав він, обернувшись до Рука, — …твоє співчутливе серце.
— А на нас — твоє, — тихо мовила Маґда.
Партіф’юл кивнув головою і похнюпився.
— Я вже й так опинився ближче до Присмеркового лісу, ніж мені хотілося б, — зронив він, задивившись уперед на стіну дерев, які купалися у своєму знадливому мерехтінні, що означало кінець Багнища і початок цього підступного лісу. — Навіть на такій відстані оте жевріння будить у моїй уяві щонайхимерніші видіння… та голоси… — Він похитав головою. — А для блуда це аж надто небезпечно!
— Що ж, тоді йди, — сказала Маґда. — Ми всі тобі красненько дякуємо.
— Атож, красненько дякуємо, Партіф’юле! — підхопив Рук. Маґда з Руком обернулися до Стоба.
— Дякую! — буркнув той. Партіф’юл кожному з них уклонився.
— Попереду на вас чигає грізна небезпека, — остеріг він. — Але вас не покинуть напризволяще. На Східному сідалі на вас чекає провідник. Він чи не найбільший, чи не найвідважніший з нас усіх. Ви будете в надійних руках, повірте мені!