Рук змусив себе якось переставляти ноги. Він зіщулився, певен, що проникливі жовті очиська матрони-сорокухи, яка сиділа на оздобному нужнику, викриють його наступної ж миті.
— Зачекайте! — хрипко гукнула їм навздогін матрона.
Рук так і вкляк на місці. Окуляри заторохтіли на його дзьобі. Поважна сорокуха підвелася з місця, поправила спідниці. Рук не смів навіть дихнути на повні груди. Позад нього двоє його товаришів і собі завмерли. Матрона підійшла, і Рук міцно замружив очі.
— Хай благословенне буде ваше гніздобудівництво! — побажала матрона-сорокуха і вклонилася.
Рук і собі відповів поклоном, обережно схиливши голову і молячись, щоб окуляри лишилися на місці. Матрона відвернулася і поцокотіла кігтями геть, а за нею подалися і її подруги.
— А тепер — живо! — просто на вухо Рукові прошипів суворий голос Гекле. — Поки вони не повернулися.
Вони все йшли і йшли, чимдуж налягаючи на ноги, у кошмарі непослабної напруги та непевності. Рук тільки примічав бічним зором, як мелькають лихі обличчя сорокух. І коли вже будуть оті Темнолісівські ворота? А цей постійний страх, як би не спали з маски окуляри… Та ось ядучий дух сорокушачого посліду став розвіюватися — його витісняв теплий, затхлий пах зубощирів-скрадайл. Рук почув тихий, горловий їхній муркіт — тож вони вже біля стаєнь! Той муркіт звучав напрочуд заспокійливо!
Гекле повів їх сходнями вниз, і Рук навіть відчув тепло, що йшло від зубощирів. Зиркнув на них у щілинку між маскою т а окулярами. Ці істоти оточували їх, куди не глянь: сиділи на товстих гілках, мов на сідалах, і зорили на приходьків своїми сумними та невеселими очима. Гекле простяг передню лапу і, відв’язавши одного з зубощирів, передав пута Маґді.
— Злазьте на нього, — звелів він. — І беріть віжки в руки. Він не рушить з місця, поки не копнете його ногою в бік.
З допомогою Гекле Маґда обережно вилізла зубощирові на спину, пильнуючи, аби з голови не спорснула сорокушача личина. Обмацавши збрую, знайшла віжки і міцно їх ухопила. Обабіч неї те саме робили Рук зі Стобом. Насамкінець і Гекле скочив на свого зубощира, розвертаючи дебелу тварину.
— Вперед! — згукнув він.
Усі четверо вдарили зубощирів закаблуками в боки. І ці їздові тварини рушили: відштовхнувшись від гілок, де сиділи, задніми лапами, вп’ялися у гілку просто себе кігтями передніх кінцівок. Зубощир Гекле вів перед, і незабаром усі спустилися на хідник. Рук уздрів попереду — вгорі — великі ворота.
— Ми наближаємося до сторожової вежі, — оголосив Гекле, напинаючи віжки, щоб зубощир біг повільніше.
Троє Бібліотекарських Лицарів і собі притримали своїх плигунів. Усі четверо зубощирів перейшли на спокійний чвал: приземлюючись передніми лапами, вони водночас викидали задні ноги вперед. У кінці довгого хідника стояла сторожова вежа — вона дедалі наближалася.
— Що ж нам тепер робити? — запитала Маґда.
— А нічого, — відповів Гекле. — Пам’ятайте: ви — Справжні Сестри. Вам немає потреби озиватися до простих охоронниць. За вас говоритиму я.
Коли доїхали до сторожової вежі, наперед виступила темно-жовта сорокуха з іржавою пікою. До неї підійшов Гекле. Рук, Маґда і Стоб стояли собі осторонь, начебто байдужі до всього, з владно піднесеними головами, сліпі в своїх чорних окулярах.
— Ти ж чула, що я сказав, — розчув Рук за мить суворі слова Гекле. — Ми шукаємо матеріалів для побудови Золотого гнізда. — А тоді пролунало погрозливе: — І ти посмієш перепинити дорогу Справжнім Сестрам?
— Ні, ні! — поступилась охоронниця-сорокуха. — Проходьте!
Вона відвела піку і поставила при боці, клацнула закаблуками і схилила голову. Гекле поминув її верхи на зубощирові. «Справжні Сестри», тримаючись якомога міцніше, коли їхніх зубощирів часом хитало, проїхали відразу ж за провідником. Рук затамував подих і тільки молився, щоб охоронниця не розгледіла нічого за окулярами, ані зачула, як гучно калатає його серце.
Отак, один непевний крок за другим, вони залишили позаду Східне сідало і в’їхали у Темноліс. Як тільки останній з них перетнув межову смугу, Гекле підострожив свого зубощира, переводячи його на шпаркий чвал. Бібліотекарські Лицарі пішли за його прикладом, і ось їхня четвірка заглибилася у великий ліс, скачучи з гілки на гілку.
— Гей-гей! — закричав Рук, переповнений радощами, змішаними з полегкістю. — Гей-гей!
— Молодці, хоробрі мої друзі! — похвалив Гекле, сміючись. — Здорово трималися.
— А ви хоробрий провідник! — відказав Рук — і глянув через плече. Сторожової вежі вже не було видно. — Удалося! — видихнув він і ну зривати з себе сорокушачу машкару, окуляри та важкі ризи.