— Ми спізнюємось, Феліксе… — почав Рук.
— А мені снився предивний сон, — урвав його Фелікс. — Я літав, Руку. Ширяв понад Темнолісом! Ти тільки уяви собі! Літав високо-високо у чистому небі! Відчуття фантастичне… Піке сюди! Піке туди! Аж верховіття дерев черкаю… А тоді попав у вихор — і пішов у штопор. — Очі йому звузилися. — Либонь, тієї миті, як ти мене розбуркав.
Рук похитав головою.
— Невже ти забув? — спитав.
— Забув про що? — позіхнув Фелікс.
— Про те, який сьогодні день! Сьогодні ж Церемонія Оголошення!
Фелікс вискочив з гамака, порозкидавши подушки та подушечки і перевернувши невеличку візерунчасту лампаду.
— Церемонія Оголошення! — вигукнув він. — А я думав, вона щойно взавтра! — Хлопець сердито роззирнувся по спальні. — А щоб воно запалося, це дурняче місце! — закричав він, висмикуючи своє вбрання з важкої свинцево-дерев’яної скрині, що стояла під гамаком. — Ні тобі ранку, ні тобі вечора. Як можна стежити за часом у цій ямі?
— Та ти не хвилюйся! — заспокоїв друга Рук. — Оце тільки щойно прозвучав останній ріжок. Якщо поквапимося, то ще встигнемо на Світляковий міст перше, ніж Професор Темрявознавства почне читати присягу — хоча всі найкращі місця тим часом дістануться іншим.
— Та начхати мені на ті місця, — огризнувся Фелікс, силкуючись розплутати вузол на поясі свого однострою. — Я вже стільки чекав на ту Церемонію Оголошення! Я помру, якщо не вирвуся мерщій із цих набухлих водою риштаків і не відчую подиху вітерцю на своєму обличчі, не вдихну чистого, свіжого повітря.
— Дай-но я, — запропонував Рук і, забравши пояса у друг а з рук, вміло розплутав вузол. Тоді вручив пояса Феліксові, що пихкотів, нацуплюючи на себе важке вбрання старшого учня.
Рук сумовито всміхнувся. Це ж бо востаннє йому випадає нагода виручити друга з якоїсь халепи, адже сьогодні Професор Темрявознавства неодмінно має оголосити, що Фелікса Лодда посилають до Озерного приплаву для завершення освіти. А там уже Феліксові доведеться самому дбати про себе: пильнувати, щоб учасно здати роботу, щоб одежа була чистенька та охайна і щоб не проспати важливих подій. Там не буде коло нього Рука, щоб його доглянути.
Але там, на Вільних галявинах, Фелікс неодмінно заведе собі купу нових друзів, бо, хоч би де він обертався і хоч би до чого брався, він завжди опинявся в центрі уваги і ставав загальним улюбленцем. Достоту, як і його сестра ще раніше, Фелікс подасться по свою велику пригоду і здобуде собі славне ім’я там, у світі сонця та свіжого повітря. А він, Рук, зостанеться сам-один…
Нарешті Фелікс підперезався і ступив крок назад. Рук оглянув його з голови до п’ят. Він уже вкотре чудувався, дивлячись на друга: ще кілька хвилин тому Фелікс хропів, хоч коти гармати, а тепер стоїть перед ним такий величний у своєму церемоніальному вбранні, наче не кілька хвилин, а кілька годин пішло у нього на святкове чепуріння.
— Ну, як я виглядаю? — запитав Фелікс.
— Хоч куди козак! — усміхнувся Рук. — Ти пройдеш!
— Хвала Землі й Небу! — мовив Фелікс і, взявши два ліхтарі, дав один Рукові. — Гаразд, ходімо вже. До Світлякового! На мене ж бо чекатимуть.
— Тихо, Феліксе! Дай прислухатися…
Рук обережно наблизився до входу в тунель і махнув Феліксові рукою, щоб той не ворушився.
— Здається, я щось почув, — прошепотів він. Тоді підняв ліхтаря і показав на вузьку трубу праворуч, де капотіло. — Там, усередині.
Фелікс підступив ближче. Очі його прищулилися.
— Як ти гадаєш, то не… мордобрил? — запитав він.
— Саме так мені й здалося, — тихо підтвердив Рук. Фелікс кивнув головою. Можна було не сумніватися.
Ніхто краще за Рука не міг визначати незліченних паразитів та хижаків, що таїлися в каналізаційних нетрищах. Фелікс добув свого меча з піхов і, твердою рукою відштовхнувши Рука вбік, рішуче подався до труби.
— Але ж, Феліксе. — мовив Рук, похнюплено чвалаючи за другом. — Як же церемонія?
— Зачекає, та й квит — відказав Фелікс. — Це важливіше.
І рушив трубою. На розпутті став, трохи прислухався і знову рвонув уперед. А Рук щосили намагався не відставати.
— Зажди хвилинку, — заблагав він, коли Фелікс кинувся за третій закрут. — Феліксе…
— Заткнися, Руку! — шикнув Фелікс. — Якщо мордобрил удерся до нашого кварталу з Кам’янистого, то всі ми тепер у небезпеці.
— Чи не краще б доповісти про нього та й хай із ним морочаться патрулі? — запропонував Рук.
— Каналізаційні патрулі? — пирхнув Фелікс. — Там та жменька нікчем не годна навіть від пацюків відігнатися — де вже їм до вматерілого мордобрила, що вийшов на полювання!