Рук обернувся і побачив на одній з балагул миршавого, зморщеного чоловічка з довгими кучерявими бачками, худющим обличчям і неспокійними очима, що зиркали сюди-туди; він стояв там самотою. То був Гемуїл Накип, власною персоною! Він гупнув об дошки своєю важкою патерицею і заверещав:
— Схопіть мені Варіс Лодд!
Варіс пустила стрілу з арбалета, яка дзьобнула облавок балагули вершків за два від Накипової голови. Господар Ливарні з виском кинувся на спід балагули. А Варіс уже бігла туди, де Рук тримав напоготові для неї її небесного човна. Назирці за нею гналися гобліни, вимахуючи шаблюками і несучи важку сіть. Але тієї самої миті, коли Варіс ухопилася руками за носову частину «Лісового сокола», швартівна мотузка випорснула з Рукових пальців, і небесний човен, давши різкий кант, скинув свою господиню на землю.
Рук застогнав з досади. А ззаду глузливо завили на радощах гобліни.
— Тепер вона наша! — зіпонув один.
— Велика Варіс Лодд! — кривлявся інший.
— Буде їй наука, щоб не… ой!
Рук швидко озирнувся. Один із гоблінів-охоронців лежав долі: в його грудях стриміла стріла. Двоє припало до землі поруч з убитим. А Кісточка, зі зведеним арбалетом, уже знову падав з неба, йдучи в чергову атаку.
— Ой!
Другий гоблін гримнув на землю: у спині в нього стирчала стріла, а з рани цебеніла кров.
— Руку! — гукнула Варіс, насилу зводячись на ноги. — Допоможи мені, Руку!
Хлопець простяг правицю і вхопив швартівну мотузку «Лісового сокола», обкрутив її кінець навколо свого зап’ястка. Тягарем другого небесного човна йому викручувало п’ястука з суглоба. Скривившися з болю, хлопець тримався з останньої сили.
— Вилазь на борт! — гукнув він до Варіс. — Борше!
Охоронці заверещали з люті і знов кинулися вперед.
— Пришелепки! — біснувався Гемуїл Накип.
Кісточка пішов у піке втретє. Знов просвистіла стріла…
Коли Варіс міцно вхопилася за корпус «Лісового сокола», Рук відпустив швартівну мотузку. Ось Варіс підтяглася на руках і, перекинувши ногу через облавок, сіла в сідло; «Лісовий сокіл» задрижав і небезпечно перехнябився. Та за мить вона розпустила вітрила, і небесний човен птахом злинув у небо. Рук злетів угору поруч неї, порозкидавши гоблінів в обидва боки. Душа його співала.
— Ми дали їм жару! — желіпнув він.
— Завдяки тобі, Руку! — відповіла Варіс. — Ти врятував мені життя.
Їх перейняв Кісточка.
— Забираймося звідси! — загорлав живолуп.
— А як же блукай-бурмила? — запитав Рук. — Вони втекли?
— Он, подивись! — показав Кісточка вниз і ліворуч від себе.
Там, на краю галявини, блукай-бурмила вже зникали в лісі. Гобліни-охоронці не сміли заходити в гущавину слід ом за тими здоровезними звірами й боязко огиналися, а Гемуїл Накип знай викрикував прокльони, люто погрожуючи патерицею небесним човнам.
— Збийте їх стрілами! — репетував він.
— Урозтіч! — скомандувала Варіс, коли повз них просвистіла хмара стріл.
Рук скерував свого човна вбік. Описавши дугу, полетів низько понад хижами, геть від гоблінів, тримаючи курс слідом за втікачами-бурмилами, до прихистку — смуги дерев на узліссі.
Останній блукай-бурмило обернувся. То, власне, його Рук бачив першого на виході з ливарень; певніше, не його, а її — огрядну самицю з чудернацькими чорними признаками довкола одного ока та впоперек носа.
Очі хлопця і блукай-бурмилихи зустрілися.
— Стережись! — згукнула Варіс десь ізгори.
Рук озирнувся через плече і побачив гобліна, що присів на одне коліно біля порожньої балагули. Охоронець саме нап’яв тятиву довгого лука, цілячи в серце нерухомої блукай-бурмилихи.
Забриніла тятива, засвистіла стріла, розтинаючи повітря. Рук крутнувся і затулив собою ведмедицю.
З глухим звуком стріла вп’ялася в Рукове плече. Від болю зсудомило всю руку, і хлопець скрикнув.
— Тримайся! — гукнула Варіс, шугаючи вниз до нього. Гоблін уже витягував із сагайдака другу стрілу, коли стріла з Кісточчиного арбалета попала йому в міжбрів’я. Охоронець, мов колода, бебехнув на землю. Тим часом Варіс опинилася вже поруч хлопця і злапала його швартівну мотузку. Йдучи облавок до облавка, вона повела небесного човна юного підмайстра до рятівної смуги дерев.
— Ве-ве! — гукнула їм услід блукай-бурмилиха і потягла в гущавину.
— Усе буде гаразд! — пропихтіла задихана Варіс. Стогнучи від напруги, вона припнула Рукову швартівну мотузку до голови «Лісового сокола» і перегрупувала вітрила. Вони вже линули попід деревами, аж кілька куцих арбалетних стріл упали позад них. — Тримайся, Руку! — заячала вона. — Тримайся!