Як би це видовище потішило Маґду! Така думка викликала в нього усмішку. Може, вона це вже бачила. Та й свого трактата, може, встигла написати… І тут його обличчя спохмурніло.
Бо його власний трактат був іще весь попереду.
Рука мучила спрага. Його баклага була порожня. Крім тієї мізерії липучого соку, що він зранку висмоктав із м’ясистого м’якуша лісової груші, за два останні дні він не мав у роті жодної краплини рідини. Голова стугоніла. Туманився зір. Думки розбігалися…
— Ой, що це? — скрикнув він раптом, коли спіднє вітрило черкнуло цвяхокущ, від чого небесний човен утратив рівновагу. Прикро вражений власним недбальством, Рук поправив вітрила і підняв балансири. Нахилившись, «Грозовий шершень» неушкоджений обминув небезпеку і злинув над верховіттям. Але Рук знав: просто цього разу йому ще пощастило викрутитися. Треба якнайшвидше знайти воду, поки він іще не знепритомнів.
Але сонце пекло нещадимо, тож Рук знову ковзнув додолу, під листяний дах, і полетів крізь ряботиння тіней та світла, тримаючись над самою землею. Він знав, що плакучниці з їхнім перлисто-блідим гіллям ростуть поблизу потоків і що над підземними озерцями часто збираються хмари лісової мошви, але ні плакучниць, ані мошви ніде не було видно.
Голова йому знов почала туманитися, коли це з правого боку почулося — ні, помилки бути не могло! — дзюрчання води. Де й взялася у хлопця сила. Він спритно повернув «Грозового шершня» праворуч і помчав ув обхід купи високих сон-дерев.
І там, у далекому кутку невеличкої піщаної галявинки, що буяла розкішним заростом, жебонів струмок. Він збігав звідкілясь ізгори по кам’янистому схилу, переливався через скельний залом і з плюскотом спадав у глибоке зеленаве озерце.
— Слава Небу і Землі! — шепнув Рук «Грозовому шершневі». — Нарешті.
Але отак собі просто приземлитися він не зважився. Зарано! Хоч якою пречудовою та гостинною виглядала ця оаза, але Рук знав: вода приваблює також і найнебезпечніших тварин Темнолісу, в тому числі шаблезубих лісових котів, білогривих вовків, і, звісно, чав-чавів, які, хоч самі й обходяться без води, учащають до таких місць, аби запопасти тих, що її потребують.
Тож Рук посадив небесного човна на товсту гілляку у верховітті одного зі старезних сон-дерев. Приставив до ока далекогляда і, намагаючись не зважати на пересохлий рот і розпашіле чоло, невідривно зорив струмочок та плесо.
Час минав, і всілякі лісові мешканці виходили з довколишніх хащ напитися з плюскотливого плеса. Спочатку до водопою навідався табунець плямистих тілдерів, потім — родина лісових куріпок і нарешті — лісовий вепр-самітник із довгими закрученими іклами та маленькими підозріливими очицями. Летючий хробак, випускаючи з тихим сичанням повітря з невеличких сопел, розташованих уздовж черевної його частини, завис над водяною поверхнею і, нахиливши голову, хлебтав малесенькими ковточками.
Аж ось нарешті Рукові урвався терпець. Міцно припнувши «Грозового шершня», він зліз на землю по товстому, ґудзуватому стовбуру сон-дерева і, роззираючись довкола, обережно підкрався до гомінкого струмочка.
Там він упав навколішки і, склавши долоні човником, жадібно пив, ковток за ковтком, студену чисту воду. Відчував, як вона булькотить у горлянці й наповнює шлунок. І враз перестало стукотіти в голові, розвіявся туман в очах. Він квапливо наповнив баклагу і вже хотів повернутися до «Грозового шершня», щоб летіти далі, коли щось затримало на собі його погляд.
Слід! Відбиток лапи!
Рук тихо охнув і, ще не сміючи вірити своєму щастю, присів навпочіпки, щоб краще розглянути широкий ступеник, залишений у м’якому, вологому піску край води. Хоч він був і менший за побачений біля тикводуба, але розташування подушечок та пазурів не залишало місця для сумнівів. То був слід блукай-бурмила. Та ще й який виразний! Отже, свіжісінький.
Рук зірвався на ноги і ну озирати всю галявинку! Його аж розпирало від хвилювання. Серед слідів, залишених рештою істот, що приходили втамувати спрагу, виявилися й відбитки лап того самого невеликого блукай-бурмила. Декотрі його сліди були вже розмиті й невиразні, але інші — такі самі свіжі, як і той, що виднів накрай води: либонь, блукай-бурмило приходив сюди на водопій не раз за останні кілька днів.
Обстеживши місцину, юний Бібліотекарський Лицар знов подерся на сон-дерево.