Слеб якось зіп’явся на неслухняні ноги. Повітря довкола нього повнилося галасом: командири без упину ревіли й верещали, віддаючи накази та розпорядження. З гуркотом зачинялися двері, бряжчали засуви: секцію за секцією велику вежу ізольовувалося, щоб запобігти впадові ворога. Важкі черевики гупотіли вгору-вниз по східцях — озброєні до зубів Сторожі Ночі у своєму чорному вбранні поспішали на західний бік вежі, щоб відбити напасника — великого небесного корабля.
Серед тієї всієї веремії, того сум’яття ніхто не добачив невеличкого небесного човника, що шугнув крізь темну хмарну крутняву вниз, до супротивного боку вежі…
Ховаючись у хмарі, небесний корабель вивергнув на Башту ночі нову вогняну сальву. Містки руйнувалися і розсипалися на друзки; великі пробоїни вже зяяли у стінах, а там, куди вціляли важкі вогненні ядра з залізного дерева, спалахували невеликі пожежі.
А в самій вежі Сторожі Ночі крутились, як муха в окропі, намагаючись виконувати незліченні команди своїх зверхників:
— Зламану балку поставити на місце!
— Гаси вогонь!
— Заряджай гарпуни!
— Націлюй катапульти!
Поки одні нашвидкуруч латали пробоїни, а інші гасили полум’я водою та піском, громадки найхоробріших вискакували на висунуті назовні бойові платформи, де на цоколях, прикручених до підлоги, стояла важка артилерія. Працюючи по троє, вони заступали на свої бойові пости. Де були гарпунні турелі, один стрибав на сидіння стрільця і наводив бойовий механізм, другий вкладав гарпуна в довге ложе, а третій хапався за колесо збоку від турелі й крутив його. Поволі, мірою того, як урухомлювалася система внутрішніх трибків, повертався і весь механізм. Тоді той третій хапав друге колесо і змінював кут нахилу довгої цівки, наводячи великого гарпуна прямо на небесного корабля-нападника. Щось схоже відбувалося і на обертових катапультах. Після визначення потрібної траєкторії польоту, двоє сторожів підіймали важезного кругляка і клали в метальну «ложку».
— Вогонь! — кричав отаман. А тоді інший отаман, вище, викрикував таку саму команду. І так усе вище й вище…
— Вогонь!.. Вогонь!.. Вогонь!..
Ось Вежа ночі вивергла чергову сальву гарпунів та кругляків на «Небесного гарцівника». Один гарпун влучив у балюстраду правого борту, другий поковзом промайнув по нижньому чардаку. Та ще кругляк зачепив, ковзнувши, корму. Крихітний небесний човен розлетівся б на тріски від такого удару, але могутній небесний корабель, здавалося, й не здригнувся.
Сторожі Ночі знов набили свої метальні пристрої. «Небесний гарцівник» злинув у небо вище. Гарпунні турелі та обертові катапульти швидко змінили приціл.
— ВОГОНЬ!
Друга сальва заподіяла ще менше шкоди, ніж перша; власне, жоден гарпун, жоден кругляк не влучив у ціль. Вдивляючись крізь далекогляди у хмарну крутняву, отамани Сторожів Ночі побачили якогось бороданя за штурвалом: сяючи парадним атласним сурдутом та трикуткою, він викрикував свої команди. Ось головне вітрило наповнилося вітром. Полетіли вниз кормові гирі. І враз небесний корабель злетів угору, встигнувши, однак же, відповісти сальвою.
— Вони підіймаються до Опівнічного шпиля! — вереснув хтось.
— Захистити шпиль!
— Згиньте, а захистіть!
— ВОГОНЬ!
Третя сальва каменів та гарпунів злетіла в небо, й один кругляк поцілив у середину корабля, де самотня блукай-бурмилиха недремно пильнувала великого корабельного літай-каменя. Блукай-бурмила з корми відповіли градом палахких ядер із залізного дерева. У вежових стінах з’явилося ще більше вирв, а одну гарпунну турель знищено прямим влучанням. У двох Сторожів Ночі: одного на високому спостережному містку, другого на бойовій платформі трохи нижче, — одночасно влучили арбалетні стріли. Обидва повалилися вперед і перевертом — вищий навздогін за нижчим — полетіли додолу, немов виконуючи якийсь чудернацький, моторошний танець.
— Більше вогню! — ревнув один отаман.
— Негайно на підмогу до шпильового приміщення! — прогримів інший.
— Повідомте Найвищого Сторожа!
— Гукніть Орбікса Ксаксіса!
Сидячи навпочіпки на підлозі, Слеб визирнув у пробоїну. Тут, біля збитого спостережного містка, він не мав напохваті ні гарпунних турелей, ні обертових катапульт, але йому жадалось помститися за смерть бойового товариша. Тремтливими руками молотоголовий гоблін підніс приціл свого арбалета до очей, заклав стрілу з залізного дерева в цівку і накрутив пружину.