– Сучасні транслітери добре знають латину, тому що в них завантажено всі латинські тексти. – раптом зупинився господар і багатозначно глянув на гостя. – Але той перший текст будь-який трансель перекладе погано, і знаєте чому?
Професор Мругальський вивернутими червоними губами викидав краплини слини й грудочки якогось білуватої речовини.
– Все тому, що це повідомлення містить багато невідомих слів. Вони правильно побудовані, але їх значення є лише гіпотетичним. Якщо ми зіставимо поряд п’ять слів невизначеного значення, а в цьому першому повідомленні так воно і є... Якщо в одному реченні поставити поряд п’ять слів невизначеного значення, то вийде незрозуміле речення. Ви розумієте? Уявіть собі речення: "Розбільник шпунтує дірявицю". Здогадуємося, що "розбільник" - це грабіжник, "шпунтувати" — це заткнути бочку, а "дірявиця" має щось спільного з діркою. Ну і що? Більш-менш ми знаємо, що означають вирази, але аж ніякої уяви не маємо, що означає речення... Ми бачимо дерева, але не бачимо лісу. І так є в цьому першому латинському повідомленні.
Стець потроху почав впадати в нетерпіння. Старий виявився балакуном, впевненим у власній безпомилковості.
– А друге повідомлення? – запитав він.
Професор Мругальський розстібнув халат і почухав місце, де закінчувався виріз футболки. Він лукаво посміхнувся.
– Другий сформульовано теж латиною, – відповів він. – Але латиною пізньою, християнською. Там теж багато неологізмів, невідомих слів, яких немає в жодному словнику. Я розумію ці неологізми, тому що вони засновані на грецькій лексиці, яку добре знаю. Жоден трансель вам це не перекладе, тому що нікого ще не навчили поєднувати будь-які дві мови і перекладати такий лінгвістичний гібрид на третю мову... Але я більш-менш це зрозумів. Не на 100%, але більш-менш...
Прибулець зробив здивовану міну.
- Я бачу здивування на панському обличчі? - Старий підняв голос. - Дам панові приклад. Якби за секунду, якби за дотиком чарівної палички, зникли всі вірші Болеслава Лєсьмяна[3], наповнені неологізмами, які той поет створював у величезних кількостях. Якби в одну мить вони всі зникли, то якийсь дослідник, який знайшов би їх через тисячу років, теж не був би впевнений, чи добре розуміє слова "непонятливість", "абиякіти" чи "знищота". Але ad rem! В тому другому панському текстові, тому, який я не до кінця розумію, є щось таке, що дуже непокоїть... Щось страшне. Щось таке, про що я не хочу говорити. І не хочу грошей за переклад цього висловлювання, пан розуміє?
Він піднявся.
- Це все, - кинув він сухо. - А зараз пан переведе на мій рахунок гонорар за переклад першого тексту. Другий я не буду панові перекладати, не стану його і обговорювати. А потім ми розпрощаємося.
Стець не рушив з місця. Він забарабанив пальцями по липкій стільниці.
- А якби я все ж попросив пана професора перекласти цей другий текст? Адже, якщо пан його мені перекладе, ніякий демон не вискочить з вашого кухля з чаєм.
Професор мовчав. Стець подумав, що, можливо, пересолив з останньою насмішкою.
– А якби я подвоїв ваш гонорар? Вдвічі більше за другий текст? Тоді ви б мені переклали й обговорили, що потрібно?
Мругальський кинув крадькома хитрий погляд.
– Потроїв? Я вірно почув? Знаєте, у мене маленька пенсія, в січні мене в дисциплінарному порядку звільнили з університету. Мені ледь вистачає на життя. Пан знає, в ці дні...
— Так, ви вірно почули, — перебив прибулець. – Потрою.
Мругальський мовчав, а потім довго дивився на гостя з очікуванням.
– Це буде дуже довга історія. Варто було б щось з'їсти... Замовиш щось балканське, хлопче? З великою кількістю часнику? І щоб якийсь чоловік приніс його нам. Тому що сюди, в мій район, гастрономічні автони не приїжджають.
Липень 2079.
Виступ доктора Стеця
– І я замовив, прошу панства, – сказав Стець без мікрофона, який видалили одразу після оголошення Віташека, щоб глядачі не запідозрили, що в ньому захований якийсь мікроскопічний пристрій. – І навіть скуштував ту балканську хрінь. Повернувшись додому, я довго чистив зуби, потім перевдягнувся і відніс увесь свій одяг, включаючи білизну, у п’ятихвилинну пральню. Я сидів у своїй квартирі, дивився на вогні міста та випив келишок вина. Полегшено перевів дух. Так, пані та панове! Варто було зносити той сморід, незважаючи на загрозу, що мене поб’ють на масиві. Ба! Варто було годувати того старого і слухати його часникову відрижку…
По залі поширився несхвальний гомін. І Віташек, і Стець це передбачали. Прикметник "старий" — як оцінюючий і породжуючий фрустрацію — уже давно суспільними звичаями класифікувався як вульгаризм. Але наступне речення – за законом контрасту – мало викликати зовсім інші почуття.
3
Болеслав Лесьмян (пол.